Основні підходи соціальної профілактики: інформаційно-просвітницький, соціологічний, медико-психологічний

Предмет:

Соціальна робота

Тип роботи:

Контрольна робота

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

другорядний характер”.

Отже, в 1990-1991 рр. в областях, містах, районах почали створюватися структурні підрозділи в органах державної влади, на які покладалася координація діяльності щодо вирішення проблем молоді. А разом з ними зароджувалася державна молодіжна політика на регіональному рівні.

Слід наголосити, що регіональна державна молодіжна політика як специфічний напрям діяльності держави зароджувалася саме на обласному рівні та у великих містах і цей процес мав тверде підгрунтя, оскільки:

1. На той час уже була напрацьована певна нормативна база регіональної державної молодіжної політики (програми, першочергові заходи, положення тощо).

2. На обласному рівні для здійснення молодіжної політики був достатній кадровий потенціал.

3. На рівні області відрив керівництва від широких верств населення, ступінь нерозуміння їхніх проблем ще не стали надто великими. Обласне керівництво швидше, ніж керівники центральних органів влади, відчуло необхідність організації роботи з молоддю по-новому.

4. На обласному рівні вистачало повноважень органів державної влади і управління, що дозволило проявити достатню гнучкість і оперативність щодо впровадження нових підходів у роботі з молоддю – більшу порівняно з центральними органами влади. Неповороткість бюрократичної машини не стала в цьому плані вирішальною.

Водночас, процес започаткування нової державної молодіжної політики на рівні міст, районів дещо стримувався значно меншим кадровим потенціалом і більш обмеженою компетенцією органів державної влади, хоча вони й виявляли більшу оперативність у роботі і гостріше відчували вимоги часу.

Головними напрямами державної молодіжної політики Україні є:

розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх відродженні і розвитку, в охороні відтворенні навколишнього природного середовища; – формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які забезпечували здоровий генофонд народу України.

Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

Державна молодіжна політика формується та реалізується шляхом:

прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію державної молодіжної політики;

проведення у Верховній Раді України щорічних слухань про становище молоді та підготовки доповіді з цього питання Верховній Раді України, Президенту України;

діяльності в органах державної влади та управління всіх рівнів структурних підрозділів, що займаються проблемами молоді;

створення соціальних служб для молоді та підготовки соціальних працівників;

розробки та реалізації державних цільових програм з питань молодіжної політики;

виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування державної молодіжної політики, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, заінтересованих у роботі з молоддю;

утворення спеціальних фондів.

Державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється в інтересах молодої людини, суспільства, держави та з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді.

2. Основні підходи соціальної профілактики: інформаційно-просвітницький, соціологічний, медико-психологічний

Згідно Закону України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” соціальна профілактика – робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей та молоді, виявлення будь-якого негативного впливу на життя і здоров'я дітей та молоді та запобігання такому впливу.

Завдання соціальної профілактики:

проведення системних та комплексних заходів з профілактики негативних явищ у суспільстві;

використання інноваційних форм соціальної роботи, які здатні ефективно впливати на ціннісні пріоритети підлітків та молоді;

формування позитивної мотивації вчинків, підвищення рівня інформованості молодих людей, їхніх батьків та найближчого оточення.

Отже, під профілактикою маються на увазі перш за все науково обгрунтовані та своєчасно зроблені дії, спрямовані:

на запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних колізій у окремих індивідів і груп ризику;

на збереження, підтримку і захист нормального рівня життя і здоров’я людей, сприяння в досягненні ними поставлених цілей і розкритті їх внутрішніх потенціалів.

Профілактична робота проводиться на трьох рівнях:

в межах держави, тобто стосовно всіх громадян;

в колективах і групах;

індивідуально з певною особою.

Як видно, загальна профілактика відповідає й та 2 рівню, а індивідуальна співпадає з третім рівнем.

Кожному рівню профілактики притаманний певний комплекс спеціальних заходів, що застосовуються до певних осіб. Сюди входить весь комплекс здійснюваних державою економічних, соціально-культурних, правових та інших дій, спрямованих на недопущення скоєння злочинів.

1. Економічні заходи. Вони включають дії, спрямовані на:

покращення ведення економічної політики;

здійснення належного ведення бухгалтерського обліку та контролю;

усунення проявів безгосподарності;

ліквідацію інфляції, безробіття;

забезпечення людей товарами першої необхідності, житлом, робочими місцями;

своєчасну виплату заробітної плати, пенсії та інших виплат;

розробка всяких технічних засобів та пристроїв (сигналізації, замки тощо) та інше.

2. Соціально-культурні заходи:

проведення належного виховання громадян;

функціонування навчальних закладів;