Основні підходи соціальної профілактики: інформаційно-просвітницький, соціологічний, медико-психологічний

наголошення про шкідливий вплив наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, проституції та інших антисоціальних вчинків (фонові явища) ;

наявність гуртків масового проведення дозвілля (спортивних, радіотехнічних тощо) ;

недопущення демонстрації по телебаченню програм, які пропагують культ насильства, агресії тощо;

3. Правові заходи:

правове виховання (повага до законів) ;

пропаганда і навчання громадян знанням юридичних норм;

приведення законодавства до рівня міжнародних стандартів;

усунення прогалин у законодавстві;

застосування юридичних санкцій;

кримінологічна експертиза нормативних акцій.

Заходи, що застосовуються до певної групи осіб:

1. Проведення роз’яснювальної роботи на підприємствах, установах, організаціях.

2. Проведення профілактичної перевірки. Таку перевірку в силу нормативних актів щодо належного функціонування певного об’єкта можуть проводити широке коло суб’єктів.

3. Направлення письмових повідомлень про усунення виявлених недоліків. Під час проведення профілактичної перевірки про результати її здійснення складається акт.

4. Встановлення посиленого режиму несення служби по охороні громадського порядку (ОГП) на певній території (дільниці).

6. Здійснення профілактичних операцій і рейдів.

7. Соціальний патронат. Під соціальним патронатом розуміють комплекс заходів державної та іншої підтримки і допомоги особам, що її потребують. Сюди можна віднести:

допомога дітям, батьки яких позбавлені батьківських прав, чи які взагалі одинокі;

надання допомоги та лікування алкоголіків, наркоманів, осіб з психічними розладами;

сприяння в працевлаштуванні осіб, звільнених з місць позбавлення волі;

функціонування мережі притулків, пансіонатів.

4. Комплексне планування соціальної профілактики.

Комплексне планування соціальної профілактики – одна з основних форм узгодження діяльності в цьому напрямку державних, господарських органів, суспільних організацій і трудових колективів. Воно є підсумком сумісної розробки різними органами, організаціями і колективами злагоджених планів, що передбачають систему довгострокових і поточних заходів щодо виявлення і усунення причин асоціальної поведінки.

Комплексний план соціальної профілактики правопорушень доцільно розробляти як складову частину плану економічного і соціального розвитку регіону, галузі народного господарства, трудового колективу. При такому підході не тільки досягається узгодженість цих планів, але і полегшується вирішення питань матеріального й іншого забезпечення передбачених заходів.

У сучасній практиці розрізняють первинну, вторинну та третинну профілактику. Так, відповідно до класифікації Всесвітньої Організації Охорони здоров’я, профілактика поділяється на первинну, вторинну і третинну.

Первинна профілактика. Найбільш масова та найбільш неспецифічна, її контингент включає загальну популяцію дітей, підлітків і молоді, а метою є формування активного, адаптивного, високо функціонального життєвого стилю, спрямованого на здоров’я. Первинна профілактика є найбільш ефективною. Зусилля первинної профілактики спрямовані не стільки на попередження хвороби, скільки на формування здорового способу життя.

Первинна профілактика має наступні завдання:

удосконалювання, підвищення ефективності використовуваних молодою людиною активних, конструктивних поведінкових стратегій;

збільшення потенціалу особистісних ресурсів (формування позитивної, стійкої Я-концепції, підвищення ефективності функціонування соціально-підтримуючих мереж, розвиток емпатії, внутрішнього контролю власної поведінки і т. д.).

Основними способами реалізації задач первинної профілактики є:

навчання здоровому способу життя: усвідомлення, розвиток і тренування визначених умінь справлятися з вимогами соціального середовища, керувати своєю поведінкою;

надання дітям і підліткам психологічної і соціальної підтримки адекватними підтримуючими системами і структурами.

Виконання задач первинної профілактики повинне здійснюватися спеціально навченими в області профілактики психологами, медичними і соціальними психологами і педагогами.

Первинна профілактика більшою мірою носить інформаційний характер, оскільки спрямована на формування в особистості неприйняття та категоричну відмову від певних стандартів поведінки та негативних звичок. Її змістом є:

надання підліткам та молоді інформації про наслідки асоціальних дій, вживання різних видів алкогольних, наркотичних та токсичних речовин;

роз’яснення правових норм стосовно різних аспектів асоціальної поведінки; популяризація переваг здорового способу життя;

формування у підлітків та молоді навичок культурного проведення дозвілля;

створення умов для самореалізації особистості в різних видах творчої, інтелектуальної, громадської діяльності.

Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді містить у собі як соціально-психологічні, так і медичні заходи неспецифічного характеру, її контингентом є діти і підлітки з ризикованою поведінкою (бездоглядні діти, діти з кризових сімей, діти вулиці).

За спрямованістю на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні конкретної дитини або підлітка.

Метою вторинної профілактики є зміна мало адаптивної дисфункціональної ризикованої поведінки на адаптивну форму поведінки

Вторинна профілактика має наступні завдання:

розвиток активних стратегій поведінки, що допомагає подолати проблему;

підвищення потенціалу особистісних ресурсів.

Виконання програм вторинної профілактики повинно здійснюватися спе-ціально навченими професіоналами-психотерапевтами, психологами, соціаль-ними працівниками, педагогами і мережею непрофесіоналів – членів груп само- і взаємодопомоги, консультантами. Ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і діючий, ніж від первинної.

Третинна профілактика – комплекс соціальних, освітніх та медико-психологічних заходів, спрямованих на відновлення особистісного та соціального статусу людини, повернення її в сім’ю, освітній заклад, трудовий колектив, до суспільно-корисної діяльності. Тому соціально – педагогічна діяльність в межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних осередках допомоги особистості: реабілітаційних центрах, дружніх клініках для молоді, анонімних кабінетах, громадських приймальнях.

Третинна профілактика серед дітей, підлітків і молоді є переважно медико-соціальною, індивідуальною і направлена на попередження переходу сформованого захворювання в його більш важку форму, наслідків у вигляді стійкої дезадаптації.

Метою третинної профілактики є максимальне збільшення терміну ремісій.

При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів – психотерапевтів, терапевтів, соціальних працівників і психологів, а також непрофесіоналів – консультантів, членів соціально-підтримуючих груп і співтовариств.

Крім цих видів профілактики, розрізняють ще загальну та спеціальну профілактики.

Загальна профілактика полягає у здійсненні попереджувальних заходів, спрямованих на виникнення певних проблем у майбутньому людини (на попередження негативної ризикованої поведінки підлітків).

Спеціальною профілактикою називається система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ в поведінці людей (профілактика підліткового суїциду, профілактика небезпечної статевої поведінки тощо).

Отже, соціальна профілактика є комплексом конкретних соціальних заходів (економічних, організаційних, управлінських, культурно-виховних і інших), здійснюваних з метою попередження негативних явищ, зменшення їх кількості аж до повного викорінення шляхом виявлення і усунення причин і умов, які сприяють протиправній поведінці.

Профілактика не заперечує біологічних або генетичних чинників, але розглядає їх в більш широкому психологічному і культурному контексті. Сутність змін, що відбуваються, полягає не тільки в переорієнтації з лікування (втручання) на профілактику; новий підхід ще більшою мірою виявляється в самій організації профілактики.

У своїй діяльності система профілактичної роботи здійснюється згідно Конституції, законів України, постанов та інших актів Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України, декретів, постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України, зокрема:

Закону України від 05. 02. 93 №2998-ХІІ «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні»;

Декларації від 15. 12. 92 №2859 «Про загальні засади державної молодіжної політики»;

Додаткових заходів щодо реалізації державної молодіжної політики (Указ Президента України від 04. 12. 96 р. №1165\96) ;

Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю;

Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві;

Програми правової освіти населення України (Постанова Кабінету Міністрів України від 29. 05. 95 №336) ;

Комплексних програм профілактики СНІДу та наркоманії;

Міжнародних актів та рекомендацій щодо становища дітей та молоді та ін.

Система соціально-профілактичної роботи представлена різними видами соціальної роботи:

соціально-педагогічна профілактика;

соціально-психологічна допомога;

соціальна адаптація та реабілітація.

З соціально-педагогічної профілактики при проведенні профілактичної роботи перевага надається масовим формам. Кожний четвертий масовий захід спрямований на профілактику негативних явищ у молодіжному середовищі.

Системою соціальних і профілактичних служб реалізується ряд заходів, які вже стали традиційними: проведення днів, тижнів, місячників, присвячених боротьбі з наркоманією, СНІД, злочинністю; різноманітні фестивалі, естафети молодіжних організацій, конкурси. Систематично проводяться заходи, що поширюють інформацію та популяризують положення національних та міжнародних законодавчих актів із забезпечення прав людини та з питань правової освіти. При проведенні акцій додержуються таких принципів як тривалість, систематичність, поєднують різноманітні форми і методи.

Найпоширеніші заходи:

- масові (фестивалі, концерти, марафони, форуми, змагання, конкурси агітбригад, плакатів, листівок) ;

- інформаційні (зібрання, прес-конференції, презентації, виставки) ;

- навчальні (бесіди, лекції, практикуми, заняття, тренінги) ;

- методичні (семінари, круглі столи) ;

- дослідницькі (опитування, анкетування, тестування).

Надання соціально-психологічної допомоги здійснюється, переважно, через систему: стаціонарні та виїзні консультативні пункти, служби соціальної, юридичної, медико-психологічної допомоги, «Телефони Довіри», анонімного обстеження, постійно діючі лекторії правових та медичних знань, морально-етичного виховання, молодіжні інформаційно-просвітницькі центри, громадські приймальні, вечірні дівочі та юнацькі гімназії, школи здорового способу життя тощо.

Соціально – адаптаційне та реабілітаційне спрямування діяльності залишається проблематичним, оскільки повноваження соціальних працівників є недостатніми для вирішення питань, що виникають при роботі з алкоголе- та наркозалежними, ВІЛ-інфікованими, хворими на СНІД, засудженими підлітками та молоддю.

 

 

Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 року № 2859-XII (зі змінами) // Урядовий кур’єр. – 2007. – №7. – С. 2.

Молодіжна політика в Україні: практична реалізація. Збірник нормативних документів, розробок та методичних матеріалів стосовно роботи з молоддю. – К., 2003. – 118 с.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про стан реалізації державної молодіжної політики» від 18 листопада 2007 року № 9 // Урядовий кур’єр. – 2007. – №7. – С. 2.

Соціальна робота в Україні: навч. посіб. / за ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. – К. : Наук. світ, 2004. – 233 с.

Соціальна робота з молоддю в Україні: збірник інформаційно-методичних матеріалів. – К. : Столиця, 2003. – 634 с.