Перспективи правового регулювання ліцензування у сфері надання аудіовізуальних медіапослуг

06 червня 2012 р. робочою групою при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації було схвалено Концепцію нової редакції Закону України «Про телебачення і радіомовлення» [10], підготовлену медіаекспертом Д. М. Котляром для спільного проекту Ради Європи та ЄС «Сприяння європейським стандартам в українському ме- дійному середовищі». Зазначена Концепція пропонує два підходи до регулювання у сфері телебачення й радіомовлення, а саме:

• ліцензуванню як дозвільній процедурі підлягає виключно надання аудіовізуальних медіапослуг у вигляді мовлення з використанням обмеженого радіочастотного ресурсу – ефірне аналогове та цифрове мовлення;
• ліцензуванню як дозвільній процедурі підлягає виключно надання аудіовізуальних медіапослуг у вигляді мовлення з використанням обмеженого радіочастотного ресурсу – ефірне аналогове та цифрове мовлення, а також кабельне й супутникове мовлення. Діяльність провайдера програмної послуги в кабельній мережі (пакетування й ретрансляція програм) не ліцензується.

При цьому про здійснення діяльності з надання інших аудіовізуальних медіапослуг запропоновано надсилати повідомлення в Національну раду не пізніше ніж за 10 робочих днів до початку надання послуги. Це стосується лінійного мовлення (крім мовлення, яке підлягає ліцензуванню) та надання аудіовізуальних медіапослуг на замовлення – у кабельних мережах, за допомогою супутника чи мережі Інтернет у разі відповідності визначеним законом критеріям. Мета повідомлення – забезпечення нагляду за додержанням вимог до контенту аудіовізуальних медіапослуг через доступність інформації про суб’єкта, що надає відповідні послуги. Відмова в прийнятті повідомлення не допускається. Обов’язок повідомити про здійснення діяльності з надання аудіовізуальної медіапослуги вважається виконаним з дня надсилання Національній раді всієї необхідної інформації, передбаченої законом. Повідомленню підлягає здійснення діяльності з надання аудіовізуальних медіапослуг засобами масової інформації та провайдерами програмної послуги. Надання аудіовізуальних медіа- послуг засобами масової інформації підлягає повідомленню за умови відповідності таким критеріям: господарська діяльність із поширення телерадіопередач; редакційний контроль; масовий характер поширення інформації з метою інформування, освіти чи розважання аудиторії; використання телекомунікацій. Крім того, пропонувалося встановити адміністративну відповідальність за неповідомлення чи невчасне повідомлення інформації.

Згідно з Концепцією, не належить до регулювання законом поширення аудіовізуальної інформації на веб-сайтах, де контент генерується користувачами, у тому числі веб-сайтах соціальних мереж, блогах, особистих веб-сайтах; на веб-сайтах, що інформують про поточні події, на веб-сайтах зареєстрованих друкованих засобами масової інформації, інформаційних агентств, якщо аудіовізуальна інформація не є їхнім основним інформаційним продуктом; шляхом ретрансляції на веб-сайті телерадіоорганізації її телерадіопередач; у вигляді кореспонденції, що надсилається з використанням телекомунікацій; у вигляді он-лайн ігор; шляхом трансляції чи ретрансляції для прийому в межах одного будинку; шляхом ретрансляції з використанням телекомунікаційної мережі, якщо кількість осіб, які отримують доступ до аудіовізуальної інформації, не перевищує 250; іншим чином, якщо така діяльність не є наданням аудіовізуальної медіапослуги.

Концепцією також передбачалося, що видання ліцензії на ефірне мовлення здійснюється шляхом проведення аукціону: ліцензію отримує суб’єкт господарювання, який відповідає визначеній Національною радою програмній концепції мовлення, іншим обов’язковим умовам і запропонував найбільшу ціну за отримання ліцензії.

Методика розрахунку початкової ціни ліцензії на мовлення, що виставляється на аукціон, визначається безпосередньо в Законі.

Пропонувалося передбачити також додаткові гарантії прозорості й справедливості процедури ліцензування: визначення чітких і прозорих критеріїв надання (переоформлення) ліцензії, оприлюднення змісту поданих заявок на участь в аукціоні з продажу ліцензії, публічний розгляд заявок і оприлюднення результатів, письмове обґрунтування рішення про перемогу в аукціоні, у тому числі щодо відповідності вимогам до програмної концепції й іншим установленим умовам надання ліцензії.

Разом із цим було передбачено можливість передання ліцензії на мовлення іншому суб’єктові господарювання за умови його відповідності ліцензійним умовам [10].

На підставі цієї Концепції робочою групою при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації було підготовлено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (нова редакція), який оприлюднено на офіційному веб-сайті Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

Указаний законопроект не повністю відповідає Концепції. Так, відповідно до ст. 16 Законопроекту, ліцензуванню підлягає надання аудіовізуальної послуги шляхом наземного аналогового або цифрового ефірного мовлення та розповсюдження програм в ефірній цифровій багатоканальній телемережі з використанням радіочастотного ресурсу України.

Запропоновано передбачити, що ліцензія на надання аудіовізуальної послуги шляхом наземного ефірного мовлення (далі – ліцензія на ефірне мовлення) й ліцензія на розповсюдження програм в ефірній цифровій багатоканальній телемережі (далі – ліцензія на розповсюдження програм) видаються Національною радою на підставі конкурсу, крім ліцензій на ефірне суспільне мовлення.

Ліцензія на ефірне мовлення надає ліцензіату право мовлення з використанням радіочастотного ресурсу України, а також на обслуговування й експлуатацію телекомунікацій за умови отримання дозволу на введення в експлуатацію технічних засобів мовлення відповідно до закону.

Ліцензія на розповсюдження програм надає ліцензіату право на використання радіочастотного ресурсу України та експлуатацію ефірної цифрової багатоканальної телемережі.

Строк дії ліцензії, що видається, становить 10 років. У межах строку дії ліцензії дозволяється передання прав, які надає відповідна ліцензія, іншому суб’єкту господарювання за умови виконання ним ліцензійних умов і наявності висновку Національної ради про відповідність цього суб’єкта вимогам до суб’єктів надання аудіовізуальної послуги, визначених законом. Передбачено, що порядок видання та форма висновку затверджуються Національною радою.

При цьому ліцензіат, що здійснює також надання інших аудіовізуальних послуг чи розповсюдження програм у багатоканальних мережах, що не підлягає ліцензуванню відповідно до закону, має повідомляти про це Національну раду в порядку, установленому цим Законом [11].

Водночас, ураховуючи інформаційну агресію Російської Федерації, на сьогодні тривають палкі дискусії стосовно необхідності ліцензування також кабельного та супутникового мовлення. Такий спосіб правового регулювання дасть змогу Національній раді здійснювати моніторинг дотримання відповідними суб’єктами господарювання чинного законодавства. Разом із тим таке ліцензування можна здійснювати на безоплатній основі, тобто без сплати відповідного ліцензійного збору.

 

 

Чинна система правового регулювання провадження господарської діяльності у сфері телебачення й радіомовлення потребує вдосконалення з урахуванням кращих європейських практик і пропозицій експертів Ради Європи.

Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (нова редакція) має створити революцію в законодавстві про аудіовізуальні засоби масової інформації, оскільки має врегулювати не тільки традиційне телебачення, а й нові медіа, у тому числі послуги на замовлення в мережі Інтернет.

Тому одним із головних завдань на сьогодні для суб’єктів законодавчої ініціативи є перегляд підходів до ліцензування у сфері телерадіомовлення, для цього необхідно повернутися до поняття «ліцензування діяльності з використання каналів мовлення», тобто «діяльності з використання радіочастотного обмеженого загальнодержавного ресурсу», а не «мовлення» як творчої діяльності зі створення та поширення інформації.

Водночас додаткового громадського обговорення потребує питання доцільності відмови від ліцензування діяльності із ретрансляції програм (діяльності провайдерів програмної послуги), якщо останні не використовують радіочастотного ресурсу.