+3 8(066) 185-39-18
fВаргатюка, С. Мельника, В. Борщевского, З. Першиної, М. Раковського, С. Цвілюка, В. Немченка, О. Овсієнко, Є. Цибульської, Я. Гречухи, М. Кордона та інших.
Найбільшим досягненням радянської історіографії зазначеного періоду були опубліковані інститутом Історії АН УРСР узагальнюючі праці з історії революції в Україні.
Проте і в них історики зберегли в поглядах на національно-визвольний рух старі підходи. Так, у монографії «Триумфальное шествие Советской власти на Украине» стверджувалось, що Центральна Рада була органом української контрреволюції, виражала інтереси виключно панівних класів України, а українські робітники і селяни стояли на боці РСДРП (б).
Після проголошення незалежності України вітчизняна історіографія вступила в новий період свого розвитку. Дослідники, нарешті, одержали можливість неупереджено, спираючись, перш за все на факти, відтворювати історичне минуле. Це швидко відбилось на результатах досліджень, зокрема, на вивченні характеру соціальної бази, особливостей національно-визвольного руху 1917 – початку 1918 рр. В першу чергу слід виділити роботи І. Кураса, О. Реєнта, С. Кульчицького, В. Верстюка, В. Солдатенка, Ф. Турченка, Я. Грицака, А. Гриценко І. Хміля, О. Щуся, Б. Андрусишина, О. Копиленко, Д. Яневського, Л. Гарчевої тощо.
По новому оцінюються в дослідженнях М. Якименка, Н. Темірової, Л. Горкіної та О. Воронянського економічні передумови революційних подій 1917 року. О. Воронянський, зокрема, доводить, що економічний розвиток у країні не вимагав ліквідації приватної власності, у тому числі поміщицького землеволодіння. Етносоціальну базу Української революції всебічно розробляє Г. Турченко. Над висвітленням розв’язання українського питання в ідеології та практичній діяльності партій і громадських об’єднань національних меншин зазначеного періоду активно працюють Р. Вєтров, В, І. Гусєв, Ю. Левенець, О. Старух, Ю. Афонін, В. Стрілець, М. Якупов. На регіональному рівні цю проблему висвітлює В. Корольов.
Чільне місце в історичних дослідженнях сьогодення займає проблема становлення органів державної влади та місцевого самоврядування в 1917 р. ; роль і місце в цьому процесі українських політичних сил та військових організацій . Переосмисленню підлягає і проблема взаємовідносин Центральної ради з радами робітничих, селянських і солдатських депутатів. У цьому плані активно працюють П. Тригуб, І. Рафальський, В. Федунов.
Об’єктом спеціальних наукових досліджень залишається проблема етнонаціонального розвитку регіону на початку ХХ ст. Найбільш ґрунтовно в цьому напрямку працюють А. Наулко, Б. Чирко, О. Данильчено, А. Кудряченко, І. Погребінська.
Досі дискусійним питанням в історії української революції залишається проблема єдності національного табору, можливість об’єднання на національній основі всіх різноманітних українських сил як альтернатива соціальному розколу. В. Верстюк звертає увагу на необхідність виваженого розуміння співвідношення соціального і національного факторів в Українській революції .
Проте поза увагою дослідників поки що залишається комплексне вивчення на нових методологічних засадах соціально-економічних, етнонаціональних та політичних умов, в яких розгорталася партійно-політична боротьба на Півдні України після Лютневої 1917 р. революції в Росії. Досить поверхово розкрита проблема ролі і місця партійно-політичних структур, в першу чергу українських, у формуванні та діяльності місцевих органів влади та самоврядування. Практично не висвітленою є земська кампанія 1917 року.
Вимагає переосмислення, виходячи з нових історичних фактів залучених для дослідження, і боротьба за владу в регіоні наприкінці 1917 на початку 1918 років.
Джерельну базу дослідження склав масив різноманітних за походженням і функціональним значенням опублікованих та неопублікованих джерел.
До першої групи джерел можна віднести законодавчі акти. Найбільш цінними серед них є закони, універсали, декрети та постанови, видані Українською Центральною Радою, Генеральним Секретаріатом, Тимчасовим Урядом, Радою Народних Комісарів, місцевими органами влади і самоврядування, які визначали основні тенденції економічного та суспільно-політичного життя мільйонів людей в 1917-1918 рр. як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях.
Зосереджені вони у фондах Центральної Ради (Ф. 1115), Генерального Секретаріату (ФФ. 1063, 1064), Центрального Виконавчого Комітету Рад солдатських, матроських, робітничих і селянських депутатів Румунського Фронту, Чорноморського флоту і Одеського округу (Ф. 3156) – Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Ради Народних Комісарів РРФСР (Ф. 130) ; Всеросійського Центрального Виконавчого комітету Рад робітничих і солдатських депутатів /першого скликання/ (Ф. 6978) – Державного архіву Російської Федерації / м. Москва / тощо.
Доцільно назвати фонди, які зберігають документи про діяльність місцевих органів влади та самоуправління на Півдні України, а саме: Ф. 158 (Виконавчий комітет Катеринославської губерніальної ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів м. Катеринослава), Ф. 469 (Протоколи засідань Катеринославської міської думи 1917р.) – Державного архіву Дніпропетровської області; Ф. Р. -2030 (Олександрівська міська управа) – Державного архіву Запорізької області; Ф. Р. -3829 (Одеська рада робітничих депутатів) – Державного архіву Одеської області.
Другу, найбільшу групу джерел становлять документи політичних партій і громадських організацій. Обсяг цієї групи джерел є порівняно великим, тому вимагає систематизації. Найвагомішими серед них, безперечно, є партійні документи, які умовно можна поділити на три різновиди: 1) програмні і статутні документи; 2) матеріали партійних з'їздів, конференцій, нарад, зборів та поточної діяльності керівних партійних органів; 3) ідейно-теоретичні й агітаційно-пропагандистські матеріали.
Для вивчення основної проблеми дисертації – співвідношення партійно-політичних сил на Півдні України в 1917 р. були залучені документи, що містяться у фондах: Ф. 17 (ЦК РСДРП (б)) ; Ф. 38 (VІ з'їзд РКП (б)) ; Ф. 39 (VП Квітнева Всеросійська конференція РКП (б)) ; Ф.