Похоронні звичаї та обряди українців Карпат (ХІХ - ХХ ст.)

Практичне значення отриманих результатів. Фактичний матеріал та наукові висновки дисертації можуть бути використані при підготовці узагальненої монографії про похоронну звичаєвість українців чи для спеціального дослідження деяких її компонентів (наприклад, похоронних ігор, голосінь, поминальних звичаїв) ; для розробки окремих тем у ділянці української етнографії, фольклористики, етнолінгвістики, культурології; при вивченні народознавчих і краєзнавчих тем у дидактичній практиці середньої й вищої школи.

Результати дисертації апробовано на засіданнях відділу етнології сучасності та вченої ради Інституту народознавства НАН України. Її основні положення виголошено на науковій сесії НТШ (Львів, 1998), науковому семінарі “Наукова спадщина Зенона Кузелі” (Львів, 1999), конференції “Українська етнологічна наука на межі ХХ – ХХІ століть” (Львів, 2001) і викладено в 6 публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (508 одиниць). Загальний обсяг праці – 242 сторінки.

 

 

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання роботи, визначено предмет і об’єкт дослідження, окреслено його територіальні та хронологічні межі, джерельну базу, наукову новизну і практичне значення.

Перший розділ “Похоронна обрядовість українців Карпат як об’єкт етнологічного дослідження” складається з двох підрозділів: “Етнографічне вивчення похоронної звичаєвості українців Карпат: основні напрямки досліджень та їхні наукові результати” і “Методологічні засади дисертаційної роботи”.

Вивчення похоронних традицій горян розпочалося вже в перші десятиліття ХІХ ст., і завдяки тривалій та плідній праці багатьох українських і зарубіжних учених ця ділянка духовної культури верховинців здобула широке висвітлення в народознавчій літературі. Важливим етапом цієї копіткої роботи було нагромадження теренового матеріалу, більша частина якого зібрана в другій половині ХІХ – у першій третині ХХ ст. За обсягом і повнотою відомостей праці різних авторів є неоднорідними. Проте й докладні описи похоронних звичаїв жителів окремих сіл чи територій, і принагідні фіксації окремих елементів поховального обряду однаково вартісні як неоціненне джерело інформації про народні традиції певного історичного періоду.

Перші відомості про деякі похоронні й поминальні звичаї населення окремих місцевостей Бойківщини, Гуцульщини та Лемківщини на початку й у 30-40-х рр. ХІХ ст. зібрали І. Любич-Червінський, Я. Головацький, І. Вагилевич, В. Поль. Дослідники звернули увагу на побутування таких явищ, як похоронні ігри, траурне трембітання, обрядове биття посуду, виключне використання саней для перевезення мерця і т. ін.

У 50-70-х рр. ХІХ ст. інформація про похоронні звичаї горян поповнилась даними польових досліджень С. Витвицького, О. Торонського, А. Кралицького, Г. Бідермана, Т. Злоцького. Незважаючи на певну фрагментарність, вона цінна першими фіксаціями побутування на теренах Закарпаття похоронних ігор, цікавими деталями траурних звичаїв лемків, обрядових жертвоприношень у похороні гуцулів, охоронних звичаїв закарпатських бойків.

Стараннями багатьох дослідників значно більше фактів про похоронну звичаєвість горян з’явилося у 80-90-х рр. ХІХ ст. та на початку ХХ ст. Найповнішими відомостями про звичаї бойків та лемків вирізняються розвідки Д. Лепкого, Ю. Жатковича, О. Кольберга, а найдокладніші описи обрядів гуцулів із фіксаціями великої кількості похоронних ігор та голосінь подали у своїх працях В. Шухевич і В. Козарищук.

Унаслідок кількарічної збирацької роботи, яку організували члени Етнографічної комісії НТШ (В. Гнатюк, З. Кузеля, І. Свєнціцький), 1912 року вийшов друком збірник матеріалів про похоронні звичаї та обряди населення різних регіонів України. Чимало нових і надзвичайно вартісних фактів було зібрано на теренах Карпат (описи Т. Перейми, М. Зубрицького, О. Охримович, А. Онищука, П. Шекерика-Дониківа та ін.). Доповнюють їх і записи інших місцевих збирачів, які помістив З. Кузеля в додатку своєї відомої праці про похоронні ігри.

Роботу над збиранням й узагальненням польового матеріалу проводили і в 20-30-х рр. ХХ ст. Тоді з’явились дописи про похоронні звичаї бойків на сторінках журналів “Підкарпатська Русь” і “Літопис Бойківщини” (найґрунтовнішими з них є розвідки Л. Дем’яна й М. Зинича) та праці Я. Фальковського, Ю. Тарновича, Д. Бандрівського, П. Донченка, які подали короткі відомості про обряди лемків і гуцулів.

Поряд із роботами фактографічного характеру іншу, щоправда, менш численну, групу праць про похоронну обрядовість горян складають спеціальні аналітичні розсліди окремих її фрагментів. Перші такі розвідки з’явилися на початку ХХ ст. Це, зокрема, стаття В. Гнатюка “Забави при мерци”, у якій автор коротко охарактеризував громадські зібрання біля мерця на західноукраїнських теренах та відзначив широке побутування на Закарпатті похоронних ігор. Докладніше ігри та інші елементи похоронних чувань проаналізував З. Кузеля у праці “Посижінє і забави в українськім похороннім обряді” (Львів, 1914-1915). На основі аналізу численних джерел учений простежив витоки й пізніші видозміни звичаю обрядових чувань і веселощів біля мерця, окреслив ареал поширення на теренах України та поза її межами похоронних ігор, подав різнобічну оцінку зафіксованих забав, з’ясував причини згортання цього звичаю і т. ін. Побіжно дослідник звернув увагу й на інші явища (оплакування мерця, використання оберегів тощо).

Незважаючи на деякі дискусійні моменти (наприклад,