Похоронні звичаї та обряди українців Карпат (ХІХ - ХХ ст.)

На відміну від багатьох похоронних звичаїв, які лише почасти інтерпретовані чи взагалі не висвітлені в науковій літературі, дослідження ігор виявилось продуктивним і в подальші часи. У другій половині ХХ ст. питанням їхнього походження та первісної обрядово-магічної суті приділили увагу І. Симоненко, Б. Кобилянський, Н. Вєлєцкая. Роботи ж Г. Ігнатовича та І. Волицької вартісні ґрунтовним аналізом такого виду похоронних ігор, як драматичні забави. З інших новітніх праць відзначимо короткі узагальнені статті Н. Здоровеги, Є. Сявавко, М. Сивицького, М. Мушинки, К. Кутельмаха про похоронні традиції горян у колективних монографіях “Бойківщина”, “Гуцульщина”, “Лемківщина”, “Украинские Карпаты. Культура” та розсліди В. Ярошевича й В. Гривни поховальних обрядів жителів Самбірщини та Бардіївщини. Розширення спектра дослідницьких пошукувань і їхнє узагальнене спрямування, поповнення джерельної бази про похоронні звичаї верховинців новими польовими даними стало значним поступом на шляху їх вивчення.

У другому підрозділі окреслено методологію дисертаційної роботи та обґрунтовано застосовані в ній способи наукового аналізу. Методологічною основою дослідження є засадничі підходи до вивчення народної культури, які задекларовані в працях багатьох провідних сучасних етнологів, а також видатних вітчизняних учених ХІХ – початку ХХ ст. – М. Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського, Ф. Вовка, З. Кузелі, В. Гнатюка. При висвітленні широкого кола питань власне похороннообрядової тематики враховуємо підходи в її дослідженні таких знаних українських і зарубіжних учених, як З. Кузеля, І. Свєнціцький, Ф. Вовк, О. Котляревський, Л. Нідерле, Д. Анучін, А. Фішер, Х. Вакарелски, а також спираємось на вагомі теоретичні розробки в ділянці ритуалістики А. Ван-Геннепа, В. Тернера, О. Топорова, А. Байбуріна та ін.

Ключовими засадами дисертації є розгляд і трактування етнографічних реалій з позицій наукової об’єктивності та критичного аналізу якнайширшого кола достовірних джерельних відомостей; поєднання фактографічного й теоретичного рівнів пізнання предмета; використання різних методів при його вивченні та узгодження результатів етнологічного розсліду з даними суміжних історичних дисциплін; комплексність дослідження явищ у всьому спектрі їхніх формально-функціональних, психологічно-світоглядних ознак, в історико-генетичному й порівняльно-типологічному аспектах, з урахуванням локальних особливостей, іноетнічних впливів та іновацій. Засадничими вважаємо також положення про автохтонність і давню історичну й етнокультурну єдність населення різних регіонів України, його локально-етнографічну самобутність.

Дослідження здійснено із застосуванням таких методів: польового спостереження, порівняльно-історичного, структурно-функціонального, типологічного, комплексного аналізу. Метод польового спостереження й фіксацій використано для розширення фактологічної бази праці, уточнення семантики окремих обрядово-світоглядних одиниць, чіткішого окреслення ареалу побутування явищ, з’ясування сучасного стану їх функціонування. Порівняльно-історичний метод дав змогу виявити загальноетнічні і специфічні риси похоронної обрядовості українців Карпат, визначити територіальні та хронологічні межі побутування конкретних звичаїв і обрядів, простежити ступінь іноетнічних впливів, розглянути синхронні обрядові явища на загальнослов’янському та європейському фоні. Своєю чергою комплексний аналіз фактичних даних і висновків різних наукових дисциплін (фольклористики, етнолінгвістики, археології, джерелознавства) дозволив розглянути їх у ширшому етнокультурному контексті та в історико-генетичному розрізі. Структурно-функціональний метод застосовуємо в роботі з огляду на потребу означити загальну синтагматику й функції похоронної звичаєвості та виокремити основні етапи й компоненти обряду. Для виявлення в похоронних традиціях горян і загалом українців універсальних звичаєво-обрядових явищ та реконструкції їхнього глибинного змісту послуговуємось прийомами типологічного аналізу.

Другий розділ дисертації “Передпохоронні звичаї та обряди” складається з дев’яти підрозділів: “Звичаї, пов’язані з наближенням смерті”, “Традиційні способи повідомлення про смерть”, “Ритуальне обмивання та обряджання покійника”, “Виготовлення труни і підготовка могили: звичаї, обрядові дії та вірування”, “Траурні звичаї”, “Ритуальне оплакування небіжчика”, “Обрядові заборони та охоронні звичаї”, “Громадські зібрання та ритуальні нічні чування в домі мерця”, “Обрядові ігри біля померлого”.

У першому підрозділі в порівняльно-історичному й типологічному аспектах розглянуто звичаєво-світоглядні явища, пов’язані з наближенням смерті. Зокрема традицію влаштовувати прощання односельців з помираючим, способи полегшення агонії (звичаї перекладати людину на долівку, за допомогою імітативних дій – відкривання вікон, дверей, часткове зривання стріхи і т. ін. – пришвидшувати вихід душі з тіла, використовувати різні обереги тощо), деякі охоронні звичаї (виносити з хати, де помирає людина, ті чи інші предмети та ін.).

Поряд зі своєрідними деталями (ритуалізоване прощання з помираючим, його досмертне обмивання та обряджання, звичай свердлити отвір у стіні дому, оберегове використання маку, свічки з першого причастя, пасхальної скатертини тощо) ці реалії мають певні відповідники у традиціях населення всієї України і загалом багатьох народів Європи. Те саме стосується й властивих горянам світоглядних інтерпретацій “легкої” та “важкої” смерті, заборон на оплакування помираючого, вірувань про його передсмертне спілкування з предками. Значне поширення цих звичаїв і вірувань, згадки про окремі з них у ранніх писемних пам’ятках індоєвропейських народів, типологічні відповідники в інших ділянках народної звичаєвості вказують на їхнє давнє походження.

Як і скрізь