Похоронні звичаї та обряди українців Карпат (ХІХ - ХХ ст.)

Незважаючи на певні відмінності (різні способи вираження основних форм трауру, неоднакова тривалість дії заборони тощо), настанови щодо зовнішнього вияву жалоби, дотримання норм траурної поведінки та господарських регламентацій у цілому є однотипними для мешканців усієї України і загалом слов’янських та багатьох інших народів Європи. Порівняння таких реалій із низкою подібних явищ, які були притаманні давнім і т. зв. примітивним народам, указує, що післяпохоронні траурні звичаї та заборони зародились у надрах архаїчної культури і здавна були зумовлені охоронними й морально-етичними мотивами.

 

 

Результати вивчення похоронних звичаїв українців Карпат представлено в народознавчій літературі численними фактографічними описами (найдокладнішими з них є розвідки Д. Лепкого, Ю. Жатковича, В. Козарищука, В. Шухевича, О. Кольберга, А. Онищука, П. Шекерика-Дониківа, М. Зубрицького, Ю. Кміта, Л. Дем’яна), низкою аналітичних робіт про окремі фрагменти похоронного обряду та узагальненими статтями в колективних монографіях (праці В. Гнатюка, З. Кузелі, П. Богатирьова, Н. Вєлєцкої, Г. Ігнатовича, І. Волицької, Н. Здоровеги, Є. Сявавко, К. Кутельмаха, М. Сивицького, М. Мушинки та ін.). Відмінні за характером, новизною та повнотою матеріалу і способами його аналізу, праці цих та інших дослідників мають непересічну наукову вартість і є ґрунтовною фактологічною й теоретичною основою для дослідження похоронно-поминальних традицій українців.

Похоронна обрядовість українців Карпат ХІХ – ХХ ст. – це багатогранний звичаєво-ритуальний комплекс, у якому поєднано різні за значенням і походженням явища прадавньої й новітньої народної обрядової традиції та елементи церковно-християнського культу. Однією з її прикметних особливостей є тривале збереження багатьох рідкісних архаїзмів: похоронні ігри та обрядові жертвоприношення, виключне використання саней для перевезення небіжчиків, оплакування мерця найманими голосільницями, ритуальне биття посуду, радикальні засоби знешкодження т. зв. “злих” покійників, поширення деяких обрядових заборон на членів усієї громади, супровід магічних дій заклинальними формулами та ін. Зіставлення численних етнографічних, історичних та археологічних даних дозволяє стверджувати, що ці й багато інших явищ є залишками звичаїв та обрядів, які сформувались ще в давньослов’янську чи навіть у праслов’янську пору і знайшли своє еволюційне продовження в добу Київської Русі та в подальші часи.

Похоронні звичаї й обряди кожної з етнографічних груп відзначаються локальною специфікою. До самобутніх реалій традиційного похорону гуцулів належать: траурне трембітання та розпалювання ритуальних вогнищ; виготовлення труни з отворами-“віконцями”; обрядові “прощі” та різні форми заупокійного жертвування і поміж тим залишки жертвоприношення тварин; використання в обряді примітивних волокуш, плоту та своєрідних предметних символів (вовни, жертовних калачів, “задушних” мисок, колива, лучин і смолоскипів, весільного деревця тощо) ; наявність на похороні траурної музики; деякі очищальні обрядодії й ритуальні заборони; проведення поминального обіду в допоховальний період та влаштування обрядових трапез безпосередньо на кладовищі тощо.

Низка явищ похорону гуцулів має відповідники в поховальній обрядовості жителів Покуття та Буковини, а також у традиціях румунів, що в деяких випадках (наприклад, використання т. зв. “сточка”, рушника-“містка”) можна розцінювати як наслідок східнороманського впливу. Натомість інші аналоги (трембітання, обрядові вогнища, жертвоприношення, похоронні ігри) вважаємо архаїзмами, які збереглися в народів карпато-балканського ареалу, очевидно, ще від часів їхнього етно- чи культурогенезу. Міжетнічними культурними взаємовпливами, мабуть, зумовлені й збіжності між окремими траурними, жертовними, охоронними звичаями українців (власне горян) та деяких південнослов’янських народів.

До локальних особливостей похоронної звичаєвості мешканців Бойківщини відносимо: практику сповіщати про смерть людини голосіннями й загалом особливу ритуалізацію оплакування мерця; традицію почергового виконання односельцями (чоловіками) обов’язку гробарів; звичай продовжувати ігри на післяпохоронних чуваннях; деякі траурні й охоронно-очищальні заходи (знімання зі стін рушників, обмеження участі в обряді поховання деяких категорій осіб, доторкання учасників похорону до ясеня, різні магічні обрядодії з хлібом і т. ін.). Чимало локальних явищ похорону бойків мають аналоги у звичаєвості жителів Лемківщини (обрядодії, спрямовані на охорону живих від “злих” мерців та збереження добробуту родини, окремі траурні та поминальні звичаї тощо). Іншими своєрідними елементами похоронних обрядів лемків є використання при агонії предметів зі сфери великодньої й весільної звичаєвості; деякі характерні відзнаки в траурному одязі родичів мерця; збереження архаїчного виду похоронних ігор із “залученням” самого покійника; участь у похороні парубка чи дівчини весільних музик; охоронні звичаї (винесення труни самогубця через отвір під порогом, магічний порух господарського реманенту та ін.).

Незважаючи на певні особливості, структурно-функціональна основа похоронного обряду спільна як для мешканців різних місцевостей Карпат і України в цілому, так і для багатьох народів Європи. Така спорідненість зумовлена єдністю загальнонаціонального культурного процесу та його давньою слов’янською й індоєвропейською обрядово-світоглядною основою, міжрегіональними та міжетнічними історично-культурними зв’язками і взамовпливами, універсальністю язичницьких уявлень і християнських есхатологічних ідей, однотипністю церковного похоронного ритуалу, проявом обрядового консерватизму у сфері похоронної реальності тощо. Своєю чергою виявлені міжобрядові та позаобрядові паралелі багатьох елементів похоронного ритуалу пов’язані зі символікою “обрядів переходу” й семантично-семіотичною однорідністю явищ народної культури.

Однією з характерних рис похоронної звичаєвості українських горян є її тривала незмінність та стійкість проти обрядових нововведень. Незважаючи на те, що під впливом низки соціокультурних чинників у новітню пору деякі звичаї (похоронні ігри, наймання голосільниць та ін.) затратились, чимало траурних, охоронно-очищальних, жертовних і поминальних елементів традиційного обряду збереглося й у сучасному похороні гуцулів, бойків і лемків. З іновацій, які закріпилися в народному похоронному обряді впродовж ХХ ст., відзначимо загальне утвердження звичаїв убирати в період трауру одяг чорного кольору, зупиняти в домі покійника годинник, виготовляти труну сучасного типу, використовувати в похоронному контексті траурні вінки тощо.

 

 

1. Гузій Р. Уявлення та вірування українців Карпат про персоніфіковану смерть // Народознавчі зошити. – Львів, 1995. – № 6. – С. 362-366.

2. Гузій Р. Народні засоби полегшення процесу помирання (карпатська традиція) // Народознавчі зошити. – Львів, 1998. – № 3. – С. 330-334.

3. Гузій Р. Традиційні способи повідомлення про смерть у похоронній звичаєвості українців Карпат // Народознавчі зошити. – Львів, 1998. – № 5. – С. 693-696.

4. Гузій Р. Ритуальне оплакування померлих в похоронній звичаєвості українців Карпат // Народознавчі зошити. – Львів, 2000. – № 5. – С. 809-815.

5. Гузій Р. Зенон Кузеля – дослідник похоронної обрядовості українців // Народознавчі зошити. – Львів, 2000. – № 6. – С. 1012-1016.

6. Гузій Р. Традиційні способи перепровадження померлого на кладовище в похоронній звичаєвості українців Карпат // Народознавчі зошити. – Львів, 2001. – № 3. – С. 528-531.

 

 

Гузій Р. Б. Похоронні звичаї та обряди українців Карпат (ХІХ – ХХ ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 05 – етнологія. Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Львів, 2002.

На основі опублікованих джерел і польових матеріалів здійснено структурно-функціональний, порівняльно-історичний та типологічний аналіз складників традиційної й сучасної похоронної звичаєвості українців Карпат. З’ясовано ареальні та хронологічні межі побутування похоронних традицій горян, їхні світоглядні основи, регіональні й локальні особливості, всеукраїнські та загальнослов’янські риси, генезу і семантику багатьох звичаїв, обрядів та вірувань. Показано синкретичний характер похоронної обрядовості бойків, гуцулів і лемків, її консервативність та особливу архаїчність.

Ключові слова: українці Карпат, похоронні звичаї та обряди, традиція, вірування, локальні особливості, генеза, семантика.

 

 

Гузий Р. Б. Похоронные обычаи и обряды украинцев Карпат (ХІХ – ХХ вв.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 05 – этнология. Институт украиноведения им. И. Крипьякевича НАН Украины. Львов, 2002.

На основе опубликованных источников и полевых материалов осуществлен структурно-функциональный, сравнительно-исторический и типологический анализ составляющих традиционной и современной похоронной обрядности украинцев Карпат. Исследованы обычаи, обряды и верования, связанные с приближением смерти, омовением и обряжением покойника, изготовлением гроба и подготовкой могилы, традиционные способы оповещения о смерти, траурные и охранительные обычаи, похоронные причитания, обрядовые запреты, традиция общественных собраний и ритуальных бдений в доме покойника, обрядовые игры возле умершего. Рассмотрены также традиционные обрядовые действия, которые совершаются в день погребения покойника в его доме, по дороге на кладбище, в церкви и возле могилы, особенности похоронных обрядов самоубийц, упырей, колдунов, некрещеных детей, послепогребальные очистительные, охранительные, поминальные обычаи и обряды и др.

Раскрыты ареальные и хронологические границы бытования похоронных традиций населения Карпат, их мировоззренческие основы и семантика, общеукраинские черты, региональные и локальные особенности, прослежены генезис и исторические трансформации многих обычаев, обрядов и верований. Отмечаются синкретический характер традиционной погребальной обрядности украинских горцев, ее консервативность и устойчивость против инновационных влияний; наличие в похоронах гуцулов, бойков и лемков самобытных и архаических явлений (обрядовые игры, жертвоприношения, сигнальное трембитание и разведение костров, оповещение о смерти причитаниями, изготовление домовины из цельной колоды, использование только саней для перевозки покойника к месту погребения, оплакивание умершего нанятыми плакальщицами, ритуальное битье посуды, магическое заклинание мертвеца, радикальные способы “обезвреживания” т. н. “злых покойников”, распространение некоторых обрядовых запретов на членов всей общины, поминальные трапезы на кладбище и др.). Многие обрядовые реалии карпатских похорон имеют аналогии в традициях населения разных регионов Украины, славянских и других народов Европы, что обусловлено единством общенационального культурного процесса и его древней славянской и индоевропейской ритуально-мировоззренческой основой, межрегиональными и межэтническими взаимовлияниями, универсальностью ключевых языческих и христианских представлений.

Ключевые слова: украинцы Карпат, похоронные обычаи и обряды, традиция, верования, локальные особенности, генезис, семантика.

 

Huziy R. B. Funeral Rites and Customs of the Ukrainians Residing in the Carpathian Region (the 19th – 20th centuries). – Manuscript.

Dissertation for a degree of the Candidate of Historical sciences in the speciality 07. 00. 05 – Ethnology. Ivan Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies, National Academy of Sciences of Ukraine. Lviv, 2002.

On the basis of the published sources and field materials, the author applies structural, functional, comparative, historical and typological analysis of the elements of traditional and modern funeral rites of the Ukrainians residing in the Carpathian region. The dissertation clarifies areal and chronological scopes of highlanders’ funeral traditions, their existential basis, regional and local peculiarities, general Ukrainian and Slavonic features, genesis and semantics of many customs, rites, and beliefs. It also deals with syncretic character of Boyko, Hutsul and Lemko funeral customs, their conservatism and archaism.

Key words: the Ukrainians residing in the Carpathian region, funeral rites and customs, tradition, beliefs, local peculiarities, genesis, semantics.