Політичні принципи кодексу Юстиніана

Широке будівництво по всій державі – світське, церковне, цивільне, військове – вимагали неймовірних фінансових витрат. Брак грошей був постійним супутником правління візантійських імператорів, і, як вже мовилося, лише два імператори залишили після себе повну скарбницю.

 

 

Якщо кинути загальний погляд на довготривале, багатоманітне і складне правління Юстиніана, то доведеться дійти висновку, що в більшій частині своїх реформ він не досяг бажаних результатів. Зовні блискучі військові кампанії на Заході, що безумовно витікали з його уявлення про себе, як спадкоємця римських цезарів, який зобов'язаний повернути землі, що відняли, виявилися врешті-решт невдалими. Не відповідаючи нагальним потребам імперії, центр яких знаходився на Сході, війни Юстиніана розорили країну; нестача засобів, що призвела за собою зменшення чисельності війська, не дозволила йому як слід зміцнитися в підкорених областях, результати чого позначилися при його наступниках. Повною невдачею закінчилася його адміністративна реформа, що почалася з чистими, хорошими намірами і привела, особливо через непосильні податки і здирства місцевих властей, до зубожіння і обезлюднення села.

Але значення діянь великого імператора виходить далеко за рамки його часу. Зміцнення позиції Церкви, ідейна і духовна консолідація православ'я зіграли величезну роль для становлення середньовічного суспільства. Кодекс імператора Юстиніана став основою європейського права подальших століть.

У часи правління імператора Юстиніана, Римське право знайшло свою повну кодифікацію (звід цивільних законів Юстиніана) яка стала пріоритетним джерелом римського права. Вона була продиктована змінами, які відбулись у суспільно-економічному і політичному житті суспільства та держави. Необхідність систематизації диктувалась також правовими аспектами: треба було зібрати до купи всі юридичні тексти, прибрати застарілі норми, усунути суперечності у правових приписах та надати їм однакову форму. Кодифіковане римське право візантійського права – особливо Кодекс Юстиніана та його Новели, стали основою для формування нової галузі правової культури -церковно-православного права. Велике значення у справі збереження римського приватного права мала та обставина, що церква усі свої спірні справи вирішувала на основі римського права, внаслідок його природна сфера значно розширювалась.

З епохою Юстиніана багато істориків пов'язували максимальний розквіт візантійської культури і могутності держави. Після Костянтина Великого, що легалізував християнство, Юстиніан є мабуть, найвідомішим східно-римським (візантійським) імператором.

Епоха Юстиніана стала тим часом, коли християнська культура міцно зайняла місце язичницької, відгомони якої ще давалися взнаки. У 553 р. в Константинополі пройшов вже V Вселенський собор, хоча тільки в 529 р. була закрита язичницька Академія в Афінах. Храм Святої Софії в Константинополі і мозаїки Равенни є свідками того, якої висоти досягало у той час християнське мистецтво. У грецькій літературі з'являються нові жанри, раніше невідомі. Так, наприклад, саме в першій половині VI в. у Сирії а потім в Константинополі жив Роман Сладкопевец, що збагатив візантійську літургійну поезію жанром кондака.

Юстиніан все своє життя служив великій ідеї Римської імперії і приніс їй в жертву все, що мав, і навіть те, чого не мав. Імперія заплатила дорогу ціну за втілення в життя великих ідей імператора. До кінця його царювання ресурси імперії були вкрай виснажені. Отже, при всіх блискучих успіхах його правління, врешті-решт імперії крах був неминучий.

Наступники Юстиніана одержали в спадок велику державу, проте всі конфлікти, і проблеми в ній ще більш загострилися. Спадкоємці великого імператора не завжди могли знайти для них прийнятне і вірне рішення.

Але як би там не було, два творіння Юстиніана залишили глибокий слід в історії людської цивілізації і цілком виправдали дане йому в історії прізвисько «Великого»: це – його звід цивільного права і Собор Святої Софії.

 

 

1. Агафий Миринейский. О царствовании Юстиниана. М., 1996. – С. 15-23.

2. Прокопий Кесарийский. Война с готами. М., 1996. – С. 27.

3. Прокопий Кесарийский. Война с персами. Война с вандалами. Тайная история. СПб., 2001. – С. 123-124.

4. Прокопий Кесарийский. О постройках // Вестник древней истории. № 4. 1939. – С. 303-315.

5. Сборник документов по социально-экономической истории Византии /Под ред. Е. А. Косминского. М., 1951. – С. 45.

6. Хрестоматия по истории средних веков. В 3 т. /Под ред. Н. П. Грацианского и С. Д. Сказкина. М., 1950-1953. Т. I – С. 409-418.

7. Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы /Под ред. В. И. Корецкого. М., 1961. – С. 21.

8. Курбатов Г. Л. История Византии. От античности к феодализму. М., 1984. – С. 56-63.

9. Левченко М. В. История Византии. М., 1940 – С. 123-124.

10. Оболенский Д. Византийское содружество наций. Шесть портретов. – М. : I998; – С. 77-84.

11. Удальцова З. В. Развитие исторической мысли // Культура Византии: IV – первая половина VII в. / Под ред. З. В. Удальцовой. М., 1984. – С. 5-11.

12. Харитонов Є. О. Iсторiя приватного права Європи: Схiдна традицiя. – Одеса: 2000. – С. 143-160.

13. Чекалова А. А. Константинополь в VI веке. Восстание «Ника». М., 1986. – С. 55.

14. Про римське право [Електронний ресурс] / Л. Ю. Потужна, М. Т. Домаш // Вісник – 2009. -№3 – С. 12 – Режим доступу до журн. : http // www. textbooks. net. ua/content/view2348/31/