Політичний портрет Августина Волошина

 

1. Короткі відомості із біографії

2. Августин Волошин – Карпатський Прометей

Використана література

 

 

Народився Августин Волошин 17 березня 1874 р. у селі Келечин нині Міжгірського району, де його батько Іван Волошин був священиком. Рід Волошинів походив із села Великі Лучки і належав до лібертинів – вільних селян.

У 1884-1892 рр. навчався в Ужгородській гімназії. У 1892 р. вступив на теологічний факультет у Будапешті, де провчився рік, через стан здоров'я повернувся в Ужгород і закінчив теологічні студії. У 1896 р. оженився з Іриною Петрик – донькою професора Ужгородської гімназії, родича Олександра Духновича. У 1897 р. висвячений і працює в Цегольнянській церкві. 1899-1900 рр. закінчує Вищу педагогічну школу в Будапешті й отримує диплом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. З 1900 до 1917 рр. працював професором, а з 1917 до жовтня 1938 рр. – директором учительської семінарії в Ужгороді, зробивши багато для організації навчання, розвитку педагогічної науки, освіти і виховання молодої порослі, яка після закінчення навчального закладу працювала у школах краю вчителями. У 1906-1934 рр. був також професором педагогіки Ужгородської духовної семінарії.

У 1925-1929 рр. був послом (депутатом) Чехословацького парламенту від Християнсько-народної партії. З 11 по 26 жовтня 1938 р входив до автономного уряду Підкарпатської Русі, з 27 жовтня – прем'єр уряду Підкарпатської Русі.

У 20-30-і роки був головою Центральної Руської (Української) Ради Підкарпатської Русі. 12 лютого 1939 р. обраний послом І Сейму Карпатської України, а 15 березня 1939 р. на засіданні Сойму Карпатської України обраний президентом Карпатської України. З 16 березня 1939 р. – у вимушеній еміграції. З 1939 до травня 1945 рр. працював в Українському вільному університеті в Празі – професором педагогіки, деканом, ректором. Авґустин Волошин зробив визначний внесок в усі ділянки наукового, педагогічного й громадського життя краю.

Значення подвижницької праці Августина Волошина в освідомленні народу в часи жорстокої мадяризації справедливо відзначив В. Ґренджа-Донський: «Найбільшою заслугою о. Волошина є те, що в ті часи найбільшої мадяризації пише і видає книжки, шкільні підручники і редагує майже єдину на той час газету «Наука»... Працює в товаристві святого Василія Великого, а коли мадярська влада закрила це товариство, організовує разом з іншими друкарню і книгарню «УНІО».

Творчий ужинок Августина Волошина справді вражає – 42 книжки, сотні публіцистичних і наукових статей з проблем економічного, освітнього, культурного, релігійного, громадського і політичного життя краю. На жаль, повної бібліографії його праць досі не видано, а те, що видано, – тільки дещиця його творчої спадщини.

Чи не найпомітніший слід залишив Августин Волошин на педагогічній ниві. Він написав цілу низку підручників для початкових, середніх і вищих шкіл, які неодноразово перевидавалися; поважні праці з історії педагогіки, методики навчання і виховання, психології. Серед них – «Читанка для угрорусской молодежи» (1900), «Буквар» (1904), «Практична граматика малоруської мови» (1907), «Наука о числах для І-II кл. нар школ» (1919), «Педагогика і дидактика для учительських семінарій» (1923, 1935), «О соціяльном вихованню» (1924), «Дидактика» (1932), «Педагогічна психологія» (1932), «Методика народнощкільного навчання» (1935), «Педагогічна методологія» (1943) та багато інших.

Августин Волошин написав чимало ґрунтовних праць, які свідчать про його ерудицію в галузях мовознавства, літературознавства, історії, культури, соціології, політології, богослов'я тощо – «Що хоче угро-руський народ» (1918), «О письменном язьщі подкарпатських русинов» (1921), «Дві політичні розмови» (1923), «Пам'яти Александра Духновича», «Релігійні відносини на Підкарпатській Русі» (1930), «Про шкільне право будучої держави» (1942) та інші.

Як літератор він написав побутові драми «Марійка Верховинка», «Без Бога ні до порога», історичну драму «Фабіола», п'єсу «Князь Лаборець», драму «Син Срібної Землі Юрій Довжа», оповідання «Люби своє» та інші твори, переклав українською мовою писання святого Авґустина, уклав малу Біблію, малий біблійний катехизм для нижчих класів народної школи, молитовник для української еміграції в Празі тощо.

Цінні матеріали з історії, культури, господарського, релігійного, громадського і політичного життя Закарпаття публікувалися на сторінках календаря-альманаху «Місяцеслов», який А. Волошин видавав із 1902 р., газети «Наука», яку він редагував з 1903 р. (з 1907 р виходив і додаток до неї «Село»), перейменованої у 1920 р. на «Свободу», а в 1938 р. – на «Нову Свободу». Був також засновником видавництва «Пчілка» і редактором журналу «Пчілка», в якому публікувалося дуже багато матеріалів з історії, культури і природи краю, одним із редакторів Наукового збірника т-ва «Просвіта» в Ужгороді (1922-1938), що й досі залишається найповажнішим періодичним науковим виданням за всю історію Закарпаття. Великою заслугою Августина Волошина як публіциста є оборона ним рідної мови та національного синьо-жовтого прапора. Статті на цю тему друкувалися в газеті «Свобода» та інших виданнях.

Значну роль відіграв Августин Волошин в економічному відродженні Закарпаття, розуміючи, що саме в цій ділянці – основа політичної незалежності і культурного розвитку. Він багато зробив для створення кооперативів, став засновником і головою Крайового кооперативного союзу, Підкарпатського банку, асекураційного товариства «Бескид», фабрики дзвонів «Акорд» в Ужгороді, фабрики свічок «Геліос» у Горянах, фабрики сірників у Чинадієві тощо.

Був великим благодійником і жертводавцем. У 1932 р. разом із