Політика як соціальне явище. Історія розвитку політичної думки

Політична наука Нового часу пов'язана з іменами найвидатніших мислителів багатьох країн, вона наче переміщується з однієї країни в іншу, йдучи за бурхливими суспільними подіями. Одним з таких мислителів є Томас Гоббс (1588-1679 рр.), якого вважають засновником сучасної політології. Своє політичне вчення він виклав у праці «Про громадянина» та трактаті «Левіафан».

Т. Гоббс розглядав державу як людську, а не божественну інституцію. На його думку, вона виникла на засадах суспільного договору із природного додержавного стану. У трактаті «Левіафан» Т. Гоббс описує хаос додержавного суспільства, в якому існує «війна всіх проти всіх». Люди шукали миру і знайшли його шляхом суспільного договору. Першим суспільним договором, на думку Гоббса, був заповіт (союз) між Богом та патріархом Авраамом, згідно з яким Бог обіцяв Аврааму свій захист, а Авраам зобов'язав себе та своє потомство підкоритися велінням, уставам та законам Бога.

Концепція суспільного договору була також центром теоретичних побудов Джона Локка (1632-1704 рр.), якого вважають засновником лібералізму. Лібералізм – це вчення та суспільно-політична течія, яка проголошує забезпечення волі особистості й інших громадянських та політичних прав індивіда та обмеження сфери діяльності держави.

Згідно з ідеями Дж. Локка, людина від народження має природні невід'ємні права (життя, свобода, власність). Безперечною заслугою Локка є більш цілісне, ніж було до того, формулювання та обґрунтування ідеї розподілу влади у державі між різними органами для того, щоб не припустити її деспотичного використання та зловживання нею.

Крім того, Дж. Локк вважає, що держава та суспільство – не одне і теж, і падіння держави не означає кінця суспільства. Суспільство може створити нову державу, якщо існуюча його не задовольняє, оскільки держава створена для особи, а не особа – для держави.

Політичні ідеї набули суттєвого розвитку у працях мислителів французького Просвітництва, одним з яких був Шарль Луї Монтеск'є (1689-1755 рр.). Головним досягненням Ш. -Л. Монтеск'є стала теорія розподілу влад.

Розвиваючи ідеї попередніх дослідників політико-правових проблем (насамперед, Дж. Локка) та аналізуючи британську політичну систему, в якій внаслідок історичного розвитку було створено механізм розподілу влади, Монтеск'є здійснив теоретичне осмислення цього механізму. Внаслідок цього він дійшов висновку, що верховенство права може бути забезпечено тільки розподілом влад на законодавчу, виконавчу та судову з тим, щоб вони взаємно стримували одна одну.

Ще одне досягнення Ш. -Л. Монтеск'є – теорія географічного та історичного соціального детермінізму. Вчений вважає, що багато речей впливають на людей: клімат, релігія, закони, принципи, звичаї. І, як наслідок, утворюється спільний дух народу.

Ідеї Ш. -Л. Монтеск'є про розподіл влад набули свого розвитку у працях батьків-засновників США. Вони просунулись далеко вперед, розробляючи проблеми політичної рівності та демократії порівняно з їхніми попередниками. Один із них – Джордж Медісон (1751-1836 рр.) – найвидатніший з теоретиків республіканізму. Він вважає, що народ – це єдине джерело влади, а вибори – характерна риса республіканського правління. Медісон творчо підійшов до теорії розподілу влади. Він розробив таку систему стримувань і противаг, згідно з якою кожна з трьох влад є відносно рівною.

Соціальна концепція політики, що прийшла на зміну громадянській, – це реакція на достатню зрілість суверенної держави. У соціальній концепції змінюються акценти:

• точкою відліку є не індивід, а група (клас, нація, людство) ;
• у визначенні характеру держави головна увага переноситься з закону на історію, держава розглядається з точки зору розвитку;
• визначальними стають економічні проблеми, до яких держава є причетною.

Найбільш відомим представником радикального, революційно-демократичного напряму в рамках соціальної концепції політики був Жан-Жак Руссо (1712-1778 рр.), відомий як теоретик суспільного договору.

Головне в концепції Руссо – егалітаризм, ідея майнової, соціальної і політичної рівності. Він бачить причини нерівності між людьми у приватній власності, вважаючи, що шлях до ліквідації нерівності, до утворення справедливого суспільного устрою – наділення всіх людей відносно рівною власністю, зрівняння у громадянських і політичних правах всіх громадян. На його думку, найкращий державний устрій – республіка, в якій верховний властитель – народ, участь в управлінні – громадянський обов'язок кожного, спільна воля виражається рішенням більшості громадян, верховна влада – неподільна.

Ідеї Ж. -Ж. Руссо справили великий вплив на діячів Великої французької революції, а також на погляди мислителів у Росії та Америці.

Перемога буржуазних революцій в Європі й Північній Америці викликала відповідну реакцію з боку феодально-аристократичних верств та їх ідеологів, політичні концепції яких являли собою принципово іншу течію політичної думки XVIII-XIX ст. – консерватизм.

Одним із засновників консерватизму був Едмунд Берк (1729-1797 рр.), який критично ставився до ідеї природних прав людини. Для нього держава та суспільство – це результат природної еволюції, а не винахід людського розуму. Основна мета держави – охороняти порядок і закон. Е. Берк не довіряв людській природі та сумнівався у здатності людського розуму поліпшити життя. Консервативне політичне вчення з'явилося у результаті дослідження ним Великої французької революції 1789 р., ідеї якої він не поділяв.

Ще один критик французької революції – Алексіс де Токвіль (1805-1859 рр.) створив абсолютно свою ліберальну політичну теорію. Головною ідеєю цієї теорії є