«Польська підпільна держава» (1939 – 1945 рр.)

У підрозділі 2.2. «Тимчасовий Делегат уряду (червень – грудень 1940 р.)» йдеться про організаційну діяльність Яна Скоробогатого-Якубовського, а також про налагодження порозуміння та співпраці між різними підпільними організаціями. Активізація діяльності цивільного сектора організованого підпілля пов’язана із призначенням Тимчасового Делегата уряду на територію всієї окупованої Польщі, посаду якого обійняв досвідчений військовий, полковник Я. Скоробагати-Якубовський, котрий у травні 1940 року переїхав із Франції до Польщі для виконання своєї місії. Одним із основних завдань Тимчасового Делегата уряду була координація діяльності провідних політичних сил для утворення єдиної системи державних органів. Це завдання взяло на себе Бюро координації, яке підпорядковувалося Тимчасовому Делегату уряду. У вересні 1940 року було підготовлено проект утворення конспіративної адміністрації, в якому передбачалося організувати такі департаменти: внутрішніх справ, правосуддя, праці, охорони здоров’я, фінансів, промисловості, ремесел та торгівлі, науки та освіти, сільського господарства та продовольства, транспорту та телекомунікації. Як свідчать звіти та інші документи, загалом робота Я. Скоробагатого-Якубовського на посаді Делегата уряду була досить успішною, йому вдавалося вирішувати суперечності між різними організаціями й консолідувати польське підпілля. Після того, як 14 грудня 1940 року він передав функції Тимчасового Делегата уряду Ц. Ратайському, поглибився поділ польського підпілля, котре не могло функціонувати як монолітна структура через внутрішньопартійну неузгодженість.

У підрозділі 2.3. «Структура підпільної влади» докладно розглянуто характер діяльності органів «Польської підпільної держави» на різних теренах довоєнної Польщі.

ППД створювали на окупованій території з огляду на її поділ у 1939 р.: західні терени, включені до ІІІ Рейху (1), Генеральне Губернаторство (2), Східні землі, котрі у 1939 – 1941 рр. належали Радянському Союзові (3). На кожній з цих територій були специфічні умови, зв’язок між ними був ускладеним і часто неможливим. Тому на першому етапі Другої світової війни інституції «Польської підпільної держави» зароджувалися та незалежно діяли у трьох основних осередках, центрами яких були Варшава, Познань та Львів. З огляду на факт їхньої автономної роботи доцільно розглядати ці структури окремо, як це зроблено у дисертаційній роботі.

Найбільш успішною була діяльність польських органів влади на території Генерального Губернаторства, що виявилося у розбудові осередків та сфер впливу. Причини цього – в географічному та політичному становищі цих земель, котрі за часів ІІ Речі Посполитої були основою державницьких процесів, мали відповідні ресурси та кадри, а також спиралися на сильні патріотичні настрої місцевого населення.

Крім того, робота підпільників на території, що була анексована Німеччиною, була нейтралізована гестапо та іншими спецслужбами, а на східних землях вона ускладнювалася через міжнаціональні конфлікти та слабкий вплив польських організацій на місцях. Утім існували проблеми всередині підпільних структур. І у Генеральному Губернаторстві, й на інших територіях у колах підпілля не вистачало чіткої, злагодженої системи співдії різних органів, тривалий час залишалася неврегульованою справа стосунків цивільної та військової крайової влади, про що довідуємося із кореспонденції та звітів місцевих органів влади із центральним апаратом – Делегатурою Уряду, яка діяла у Варшаві.

У третьому розділі «Інституції підпільної влади: від розбудови до занепаду» подано характеристику структури польського підпілля, що була представлена в центральних, галузевих та місцевих органах влади.

У підрозділі 3.1. «Система центральних органів» розкрито адміністративну систему ППД навищому щаблі. Представницьким органом ППД був Політичний Комітет Порозуміння (ППК), який у березні 1943 р. був перейменований на Крайову Репрезентацію Політичну (КРП), а в грудні того ж року реформований у Раду Єдності Національної (РЄН), котра призначалася Делегатом уряду. Ця організація була чимось на зразок малого парламенту конспіративної Польщі. Представницькі органи ППД не можна вважати законодавчими в прямому значенні, оскільки їхня компетенція та діяльність здійснювалися, в основному, у формі консультацій та подання висновків урядові, що діяв у Лондоні. Формування єдиної централізованої мережі ППД пов’язане з діяльністю Ц. Ратайського та Я. Пікалкевича на посаді Делегата уряду та припадає на період 1941–1943 рр. Єдину адміністрацію складали центральні інституції, які називалися департаментами, а також локальні органи влади, очолювані окружними Делегатами уряду. Окружні делегатури виконували функції довоєнної загальної адміністрації.

У підрозділі 3.2. «Галузеві органи влади» проаналізовано функції та особливості діяльності кожного з департаментів. Департаменти було створено в основних сферах діяльності підпільної влади. У статуті Делегатури Уряду було запроектовано 14, а діяло 12 департаментів: внутрішніх справ, фінансів, освіти і культури, сільського господарства, промисловості та торгівлі, праці та соціальної допомоги, комунікації, пошти та телеграфів, ліквідації наслідків війни, відбудови та громадських робіт, преси та інформації. Більшість департаментів дублювали колишні міністерства Речі Посполитої, і лише три з них були організовані спеціально з огляду на умови війни та окупації. Департаменти виконували свої завдання з неоднаковою ефективністю: якщо в культурно-освітніх програмах та інформаційному секторі робота була досить успішною, то в економічних питаннях вона блокувалася окупаційною владою. Тому у роботі