Порівняльний аналіз інституту глави держави у Президентських та Напівпрезидентських республіках (на прикладі Польщі та США)

наприклад, в конституціях Франції, США, Австрії та Болгарії), закріплює повноваження Сейму в законодавчій галузі. “Сейм, – говориться у ст. 120 Конституції, – приймає закони більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів, якщо Конституція не передбачає іншого”. Так само Сейм приймає постанови, коли закон чи постанова Сейму не передбачає іншого. Право законодавчої ініціативи, тобто право на внесення пропозиції про прийняття нового закону або внесення змін до чинного закону, яку обов'язково повинен розглянути Сейм, мають, відповідно до ст. 113 Конституції, депутати, Сенат, Президент та Рада Міністрів. Тільки Раді Міністрів належить виняткове право вносити законопроекти, які регулюють питання бюджету (ст. 221 Конституції). Законодавча ініціатива належить також групі не менш як 100 тис. громадян, які мають право обирати до Сейму. Регламент Сейму Республіки Польща 1992 року зі змінами, внесеними 1996 p., деталізує порядок внесення законопроекту об'єктами права законодавчої ініціативи. Так, депутатський проект закону може бути внесений комісією Сейму або за підписом не менш як 15 депутатів. Сенат, згідно з Регламентом Сенату Республіки Польща, здійснює право законодавчої ініціативи так: під час обговорення того чи іншого питання виникає необхідність і доцільність внесення законопроекту. Його можуть вносити комісія або не менш як десять сенаторів. Коли Сенат ухвалив рішення про необхідність прийняття закону, він повідомляє про це Маршала Сейму та Голову Ради Міністрів. Президія Сенату передає законопроект на розгляд комісії з ініціативи та законодавчих завбачень, яка залучає до розгляду законопроекту інші постійні комісії, і після обговорення комісія пропонує Сенату відповідну пропозицію. Якщо ця ініціатива схвалюється, Маршал Сенату повідомляє про неї Сенат, Маршала Сейму та Голову Ради Міністрів. Таким чином, законопроекти вносяться до Сейму не від сенаторів чи постійної комісії, а від усього Сенату. Проекти законів і постанов на адресу Маршала Сейму вносяться у письмовому вигляді й повинні бути обґрунтовані. Необхідно розкрити мету їх прийняття, становище нормотворчого врегулювання в цій галузі, звернути увагу на те, як було врегульовано це питання попередніми правовими нормами і як передбачається їх врегулювати, які можуть бути суспільні економічні та фінансові наслідки, джерела фінансування, підсумки консультацій, політичних дискусій тощо. Якщо стосовно проектів законів і постанов виникають сумніви щодо їх відповідності чинним нормам права, Президія Сейму може звернутися до законодавчої комісії для одержання від неї висновку. Якщо законодавча комісія зробила позитивний висновок, Маршал Сейму віддає розпорядження про його розмноження і передачу друкованого тексту депутатам. Одночасно Маршал Сейму направляє проекти законів і постанов Президенту, Маршалу Сенату та Голові Ради Міністрів. Розгляд проектів законів відбувається шляхом трьох читань, а постанов – двох. Такий порядок розгляду дає змогу докладніше обговорити законопроект чи постанову та удосконалити їх. Вперше законопроект заслуховується на засіданні комісії, окрім законопроектів про зміни в Конституції, проектів конституційних законів, які регулюють основні права та свободи громадян, виборче право з обрання Сейму та Сенату, Президента, право власності та інших важливих законопроектів – вони розглядаються на засіданні Сейму. Перше читання законопроекту (постанови) відбувається на сьомий день після одержання депутатами друкованого тексту, якщо Сейм не прийме іншого рішення. Читання включає обгрунтування проекту ініціатором внесення законопроекту, запитання депутатів і відповіді на них, дискусій щодо загальних принципів проекту. Завершується перше читання на засіданні Сейму передачею проекту до комісій, у тому числі й до законодавчої комісії, або тільки до останньої, якщо Сейм не відхилив проект у цілому. У розгляді проекту чи постанови беруть участь зацікавлені комісії та окремі депутати, які не входять до цих комісій, але мають право дорадчого голосу. Коли проект розглядають кілька комісій, то вони направляють до Сейму спільну постанову, в якій викладається їхня точка зору. У ході другого читання подається до Сейму звіт комісії про проект, проводяться дискусії і вносяться поправки й пропозиції. Відбувається воно також на сьомий день після отримання депутатами звіту комісії. Право внесення поправок належить ініціаторові проекту, депутатам і Раді Міністрів. Внесені поправки передаються до комісії, яка їх розглядає, подає додатковий звіт до Сейму, який приймає або відхиляє їх. Третє читання може відбутися негайно, якщо в другому проект не було направлено на повторний розгляд до комісії. Під час третього читання подається додатковий звіт комісії, якщо проект не був направлений на перерозгляд, доповідач подає поправки і доповнення, внесені під час другого читання. Спочатку голосу-ються поправки до окремих статей, а потім – проект у цілому в редакції, запропонованій комісією. Сейм приймає закони більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів, якщо Конституція не встановлює іншого. Маршал Сейму негайно передає закон Маршалу Сенату. Сенат мусить протягом 30 днів прийняти без змін або внести до нього поправки, чи відхилити його. Якщо Сенат протягом цього часу не ухвалює відповідного рішення, закон вважається затвердженим (ст. 121 Конституції). Постанову Сенату, яка відхиляє закон або вносить поправки до нього, Сейм може не ухвалити простою більшістю голосів у присутності не менш як половини всіх депутатів. Закон, прийнятий Сеймом і Сенатом, передається Президенту на підпис. Якщо Президент відхиляє закон або вносить до нього поправки, Сейм може не погодитися з ним, приймаючи постанову 3/5 голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів (ст. 122 п. 5 Конституції). Конституція передбачає