Продуктивність праці та шляхи її підвищення (на прикладі ВАТ «ТОДАК»)

Т – витрати живої праці на виробництво продукції, грн.

Виробіток продукції – найбільш поширений і універсальний показник продуктивності праці. У залежності від того, в яких одиницях вимірюється обсяг продукції, розрізняють визначення виробітку в натуральному вираженні, а також показниках нормованого робочого часу.

Найбільш наочно продуктивність праці характеризує показник виробітку продукції в натуральному вираженні. Це такі одиниці виміру, як тонни, метри, штуки та ін, як правило, характерні для підприємств, що випускають однорідну продукцію.

Якщо підприємство або цех випускає кілька видів чи марок однорідної продукції, то вироблення визначається в умовних одиницях. Показник вироблення продукції в грошовому вираженні застосовується для визначення продуктивності праці на підприємствах, що випускають різнорідну продукцію.

При використанні нормованого робочого часу вироблення визначається в нормо-годинах, в основному на окремих робочих місцях, у бригадах, на ділянках, а також у цехах при випуску різнорідної і не завершеної виробництвом продукції, яку не можна виміряти ні в натуральному, ні в грошовому вираженні [8, 82].

Трудомісткість продукції виражає витрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. На відміну від показника вироблення цей показник має ряд переваг: встановлює пряму залежність між обсягом виробництва і трудовими витратами, виключає вплив на показник продуктивності праці змін в обсязі поставок по кооперації, організаційній структурі виробництва, дозволяє тісно пов'язати вимірювання продуктивності з виявленням резервів її зростання, зіставити затрати праці на однакові вироби в різних цехах підприємства.

У залежності від складу включаються трудових витрат розрізняють:

• технологічну трудомісткість, що включає всі витрати основних робочих, відрядників і почасових, tтех;
• трудомісткість обслуговування виробництва, що включає витрати праці допоміжних робітників, tобс;
• виробничу трудомісткість – витрати праці всіх робітників, як основних, так і допоміжних;
• трудомісткість управління виробництвом, що включає витрати праці ітп, службовців, обслуговуючого персоналу та охорони tупр;
• повну трудомісткість, що представляє собою витрати праці всіх категорій промислово-виробничого персоналу tпол.

Отже, продуктивність праці, характеризуючи ефективність витрат праці в матеріальному виробництві, визначається кількістю продукції, виробленої в одиницю робочого часу, або витратами праці на одиницю продукції. Рівень продуктивності праці характеризується виробленням продукції в одиницю часу (прямий показник) і трудомісткістю виготовлення продукції (зворотний показник). Визначальне значення на розвитокпідприємства робить зростання продуктивності праці, шляхи його підвищення ми зараз і розглянемо.

 

 

Важливим етапом аналітичної роботи на підприємстві є пошук резервів продуктивності праці, розробка організаційно-технічних заходів щодо реалізації цих резервів та безпосереднє впровадження цих заходів. Під резервами росту продуктивності праці розуміються не використані ще можливості економії витрат живої і уречевленої праці.

У вітчизняній практиці набула поширення наступна класифікація резервів підвищення продуктивності праці.

1. Підвищення технічного рівня виробництва:

• механізація і автоматизація виробництва;
• впровадження нових видів обладнання;
• впровадження нових технологічних процесів;
• поліпшення конструктивних властивостей виробів;
• підвищення якості сировини і нових конструктивних матеріалів.

2. Поліпшення організації виробництва і праці:

• підвищення норм і зон обслуговування;
• зменшення числа робітників, які не виконують норми;
• спрощення структури управління;
• механізація облікових і обчислювальних робіт;
• зміна робочого періоду;
• підвищення рівня спеціалізації виробництва.

3. Зміна зовнішніх, природних умов:

• зміна гірничогеологічних умов видобутку вугілля, нафти, руд, торфу;
• зміна вмісту корисних речовин.

4. Структурні зміни у виробництві:

• зміна питомих ваг окремих видів продукції;
• зміна трудомісткості виробничої програми;
• зміна частки покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів;
• зміна питомої ваги нової продукції.

Приріст продуктивності праці в результаті збільшення обсягів виробництва і зміни чисельності працівників визначається за наступною формулою:

де ΔВ – відсоток приросту продукції, що випускається на підприємстві в даний період;

ΔРn – відсоток зменшення чисельності працівників підприємства;

Зростання продуктивності праці працюючих на підприємстві ΔР внаслідок збільшення питомої ваги кооперованих поставок продукції визначається за наступною формулою:

де dk1, dk0 – питома вага кооперативних поставок і валової продукції підприємства відповідно в базисному і плановане періодах, %.

Зростання продуктивності праці в результаті кращого використання фонду робочого часу розраховується за формулою:

де Фе1, Фе0 ефективний річний фонд часу роботи одного робітника відповідно в базисному і плановане періодах, чол. -г.

Слід зазначити, що показник граничної продуктивності праці залежить від факторів виробництва і готівкового ринку праці.

Окреме підприємство, вирішуючи питання про те, яка кількість робочих йому слід наймати, має визначити ціну попиту на працю, тобто рівень заробітної плати. Ціна ж попиту на будь-який чинник виробництва, праця тут не є винятком, залежить від його граничної продуктивності, тобто від граничної продуктивності праці.

Гранична продуктивність праці – це збільшення обсягу продукції, що випускається, викликане використанням додаткової одиниці праці при фіксованих інших умовах. Обчислюється виходячи з граничного продукту праці, під яким розуміється приріст продукції, виробленої в результаті найму ще однієї додаткової одиниці праці.

Отже, керівництво підприємства виходячи з необхідності оптимізації всіх залучених ресурсів буде застосовувати або витісняти працю, досягаючи рівня граничної продуктивності. І ніхто його не змусить діяти інакше, оскільки під загрозою опиняються інтереси виживання підприємства в умовах конкурентного середовища.

У такій ситуації виникає проблема зайвої робочої сили, тобто безробіття, неповної зайнятості. Проблема раціонального використання робочої сили стає однаково важливою як для керівників підприємства, тобто роботодавців, так і для державних органів управління, які повинні вирішувати