Професійне старіння

Встановлено, що припинення професійної діяльності у зв’язку з виходом на пенсію призводить до погіршення фізичного і психічного стану у 60% жінок і 55% чоловіків.

Загальновизнано, що десятиріччя перед виходом на пенсію є найбільш благоприємним для адаптації до старості. Саме в цей період треба спонукати і підтримувати самовиховуючі тенденції в людей, які переступили 50-річчя, зацікавлюючи їх підготовкою до нових життєвих ситуацій. Психологічна, фізична і трудова підготовка до виходу на пенсію повинна проводитися не менше ніж за 1 рік до припинення трудової діяльності.

Старіння – це процес, який відбувається протягом усього життя людини. Загальною є думка, що у “третому віці” стан людини тісно пов’язаний з адаптацією у минулі роки – у молодому та середньому віці – і залежить від умов праці, харчування, побуту, стресових ситуацій і т. п. Адаптацію у старості слід розглядати тільки в онтогенезі. Лев Толстой писав: “Люди старіють так само як і жили”.

У 1962 р. на конференції “Міжнародної організації праці” (МОП) було сформовано поняття “працівник похилого віку”, яке зовсім не співпадає з поняттям “пенсіонер по старості”. Поняття “ працівник похилого віку ” означає, що юридичні межі старості, тобто межі пенсіонування, є високими стосовно віку, в якому у більшості працюючих виникають труднощі у виконанні своїх виробничих обов’язків на сучасному автоматизованому виробництві.

Прискорене професійне старіння є результатом інтенсифікації виробництва, підвищення вимог до психофізіологічних можливостей організму. Звичайно, в процесі старіння людина змушена постійно здавати свої позиції, поступатися або передавати власні ролбові функції молодим людям. Встановлено, що економічна ефективність людей похилого віку у 2, 6 разів нижча, ніж у працівників 30-39 років, коли спостерігається найвища ефективність праці.

Працівники похилого віку підтримують свою працездатність за рахунок високої професійної кваліфікації і включення механізмів поведінкового саморегулювання діяльності.

 

У процес адаптації включаються механізми фізіологічної та психологічної компенсації. Фізіологічна компенсація являє собою перебудову функціональної діяльності, психологічна компенсація – формування мотиваційної домінанти, спрямованість на успішність трудової діяльності. У працівників похилого віку ці механізми компенсації є дуже сильно вираженими. На фоні високої свідомості, дисциплінованості, розвинутого почуття обов’язку та відповідальності старіючим робітникам притаманні такі риси, як: самоповага, турбота про свою репутацію, амбіційність, впевненість у собі, яка підтримується власним досвідом та знаннями. Виникає невідповідність самооцінки працездатності та результатів праці. Через це з’являється емоційна нестійкість, дратівливість, збудливість, нездатність швидко орієнтуватися у складній виробничій ситуації.

На виробництвах, які пов’язані із запровадженням нових технологічних процесів, комп’ютеризацією, розширенням інформаційного поля діяльності, практично немає місця для людей передпенсійного віку, а їхня перепідготовка вимагає великих матеріальних і фінансових витрат.

Одним із показників відповідності вимог, які висуваються професійною працею та можливостей організму людей похилого віку є сприятлива динаміка їхньої фізичної та розумової працездатності.

Працездатність практично здорових людей похилого віку – показник, який узагальнює вікові зміни в організмі, набутий досвід і тренованість у професійній діяльності, а також вплив умов праці, в яких ця діяльність протікає на стан фізіологічних функцій.

Є 2 сторони вікової реабілітації – якнайдовше зберегти і оптимально використати те, що є і відновити те, що втрачено. Тобто, стратегія трудової реабілітації повинна полягати у розробці, по-перше, впливів, які уповільнюють темп старіння, розвиток вікової патології і, по-друге, засобів, які підвищують вже наявний низький рівень працездатності. У глобальному плані проблема трудової реабілітації зливається з проблемою збільшення тривалості життя.

Різні автори по-різному підходять до визначення поняття реабілітації людей похилого віку, зокрема:

сукупність заходів, спрямованих на прискорення лікування захворювання, котре знижує працездатність працівника чи службовця похилого віку;

сукупність заходів, пов’язаних із “відновленням” людини похилого віку до максимально можливої фізичної, психічної, соціальної та професійної повноцінності;

реабілітація має на меті не лише можливе фізичне і психічне відтворення, але й відновлення здатності бути корисним суспільству, відчути себе його повноправним членом.

У всіх випадках реабілітація повинна бути спрямована на попередження і сповільнення процесу старіння.

 

 

Альнеревич В. Социальная геронтология. – Ростов-на-Дону, 1997.

Теорії і методи соціальної роботи: підр. для студ. ВНЗ / за ред. Т. В. Семигіної, І. І. Миговича. – К. : Академвидав, 2005.

Технологии социальной работы: Учебник под общ. ред. проф. Е. И. Холостовой. – М. : ИНФРА-М, 2002.

Тюптя Л. І., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика: навч. пос. – К. : Знання, 2008.