+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
25
Мова:
Українська
у травні та вересні 1936 р. – 15 тис. польських і німецьких господарств не зі своєї волі вирушили до Казахстану . Причини такої акції пояснив у листі в ЦК КП (б) У перший секретар Вінницького обкому КП (б) У В. Черняв- ський. «Політична неблагонадійність» польського населення полягала в підозрах щодо «шпигунства», участі в контрабандних оборуд- ках, наявності родичів за кордоном, «належності до релігійного активу . Національну спрямованість цих акцій також підтвердив нарком НКВС СРСР Г. Ягода в листі до голови РНК В. Молотова. Оцінюючи депортації в лютому – березні 1935р., він писав: «Проведені переселення значною мірою очистили прикордонні райони, особливо Київської області, від контрреволюційних націоналістичних (польських і німецьких) і антирадянських елементів. Унаслідок того, що у час весняного переселення 1935 р. контингент переселенців із прикордонних районів Вінницької області був порівняно невеликий, у ряді прикордонних районів Вінницької області до теперішнього часу залишилися значні кадри контрреволюційних польських націоналістичних елементів, перебування яких у прикордонних районах, із точки зору укріплення кордонів, потрібно визначити небажаним» .
Наростання антипольських настроїв серед вищого партійно-радянського керівництва СРСР початку 1930-х рр. проявлялося не лише в депортаціях. Так, постанова ЦК КП (б) У від 4 квітня 1935 р. «Про реорганізацію німецьких і польських шкіл у прикордонних районах» розпочала чергову кампанію ліквідації національної освіти. У документі зазначалося: «У зв’язку з тим, що польські націоналісти штучно створили ряд польських шкіл у районах із переважною більшістю українського населення, яке розмовляє українською мовою, особливо в районах [... ] Проскурівському, Волочиському, Городоць- кому Сатанівському Вінницької області, [... ] комісії у складі Попова, Затонського, Ільїна, Чернявського, Дитюка і Карпова доручено розробити конкретні заходи» .
Однак на територіях компактного проживання національних меншин налічувалися сотні тисяч громадян. «Вилучивши» невелику, політично активну частину, лідери СРСР та місцеві партійно-радянські працівники намагалися згорнути національно-культурний розвиток нацменшин. Так, окружні парткоми спільно з органами виконавчої влади продовжували ухвалювати рішення про ліквідацію польських шкіл. Бюро Проскурівського окружкому КП (б) У 16 серпня 1935 р. в постанові «Про мережу польських шкіл» доручило відділам окрпарткому, партійній групі окрвиконкому впродовж декади «переглянути списки польських шкіл округу і не пізніше 26-го серпня подати матеріали на бюро окрпарткому». Як наслідок, в окрузі було переведено на українську мову викладання 11 польських шкіл, у тому числі у прикордонних Городоцькому – 3, Сатанівському – 3 і по одній школі у Чорноострівському Базалійському та Красилівському районах .
Після постанови ЦК КП (б) У від 27 жовтня 1935 р. на Поділлі залишилося 29 польських шкіл: серед них середніх – 5, неповнихсередніх – 18 та 6 початкових, в яких навчалося 6537 учнів . У Кам’янець-Подільському окрузі з 14 – залишилося лише 2: в окружному центрі та в Дунаївцях.
лютого 1935 р. секретаріат ЦК КП (б) У ухвалив постанову «Про реорганізацію мережі районних польських газет», відповідно до якої у Шепетівському Полонському та Бердичівському районах Вінницької області газети ліквідовувалися . З 15 квітня 1935 р. припинився вихід видання «Пограничная правда» у Славуті . Постановою Про- скурівського окружкому КП (б) У «Про ліквідацію польських районних газет» з 1 вересня 1935 р. було припинено випуск газет «Коллективист пограничья» Проскурівського, «Штурмовик надзбручанський» Городоцького та «Коммунар пограничья» Волочиського районів. За рішенням партійних комітетів було ліквідовано польські районні газети на Славутчині та Ізяславщині (Шепетівський округ) . Їхнє майно передавалося редакціям україномовних райгазет, а шрифти відправили до центральної польської газети «Ґлос радзецький».
Прикордонний фактор Поділля, і УРСР у межах СРСР загалом, відіграв значну роль у розгортанні масштабів «Великого терору» 19371938 рр. Загальні мотиви, перебіг масових операцій тих часів детально досліджено . Тож зупинімося на певних регіональних особливостях «Великого терору» на Поділлі. Основну роботу з реалізації запланованих акцій було покладено на управління державної безпеки УНКВС УРСР, міжрайонні відділи УДБ та районні апарати НКВС. На території республіки створювалося 45 міжрайонних оперативних груп. У Вінницькій області місцями їх дислокації визначалися Вінниця, Бердичів, Шепетівка, Тульчин, Проскурів, Кам’янець- Подільський, Могилів-Подільський .
Для визначення місць дислокації та районів, що входили до складу міжрайонних відділів держбезпеки, чекісти провели політичну та соціально-економічну оцінку адміністративно-територіальних одиниць. Так, у підготовлених «політико-економічних характеристиках” вказувалася кількість населення, перелік промислових підприємств та їх значення в економіці регіону чи навіть СРСР, наявність військових частин тощо. Особливо акцентувалося на ставленні до УНР, участі населення в повстанському русі, протидії колективізації, наявності «національних колоній». Зокрема, зазначалося, що у прикордонному Орининському районі, «населення було сильно заражене петлюрівським рухом та контрабандною діяльністю. Серед контрабандистів зафіксовані зв’язки з польським шпигунством. Особливо проявили себе контрреволюційні організації під час проведення масової колективізації і виселення куркульства. Район є об’єктом для польської розвідки». Муровано-Куриловецький район, який межував із Румунією, уважався «осередком есерівщини та петлюрівщини. Село Вербівці було місцем діяльності польського агента, ксьондза Соко- ловського, який був обміняний і проживає в Польщі. У минулому в районі були значні петлюрівські формування. За кордоном (у Румунії та Польщі) проживає значна кількість вихідців із району – колишніх учасників польської та петлюрівської армії» .
Виходячи з подібних уявлень формувалися відповідні штати міжрайонних відділів УДБ. Прикордонні на відміну від «внутрішніх» замість 15-16 штатних одиниць налічували 17-18 співробітників. Окрім того, арешти у прикордонній смузі, згідно з оперативними наказами, проводили прикордонні загони. Усі ці органи мали впродовж короткого часу провести політичну та соціальну «санацію» Поділля, де проживало понад 3, 8 млн осіб. Наявність 200 тис. польського населення (за підрахунками чекістів) визначила одну з регіональних особливостей державного терору на Поділлі .
Таким чином, на формування воєнної доктрини СРСР впливали ідеологічні засади комуністичної партії, котра оголосила «війну світовому капіталу». Її лідери постійно акцентували увагу на «капіталістичному оточенні першої соціалістичної країни». Це зумовило вироблення алгоритму: оборона від агресії капіталістичних країн, виснаження ворога у прикордонних боях, перехід у контрнаступ з остаточним розгромом армії противника на території держави-агре- сора.
Руйнівні наслідки Першої світової та громадянської воєн призвели до значного занепаду економіки як радянських республік, так і дер- жав-сусідів. Увага політичних лідерів зосередилася на відновленні господарства. Для збільшення капіталовкладень довелося значно скоротити військові бюджети. Але як суміжні держави, так і СРСР активізували діяльність розвідувально-диверсійних підрозділів у прикордонних регіонах. Їх метою було виявлення можливої концентрації контингентів військ для наступу й дестабілізація прикордоння. Останнє відволікало значні політичні та економічні зусилля для їх нейтралізації та не дозволяло в повній мірі зосереджуватися на підготовці потенційної війни.
Скорочення військового бюджету СРСР призвело до реалізації теорії «малої війни”, що передбачала створення диверсійних і партизанських груп, баз їх матеріально-технічного забезпечення. Ці підрозділи мали діяти в тилу ворога під час війни. Однак унаслідок політичних інтриг військового командування та посилення контролю Й. Сталіна над армією наприкінці 1930-х рр. було ліквідовано всі диверсійні та партизанські загони, їх учасників та інструкторів заарештовано й засуджено до страти або довготривалих термінів ув’язнення, а зброю, вибухівку передано на склади.
Паралельно у прикордонні будувалися нові фортифікаційні споруди. Вони мали стати опорними пунктами для зупинення можливої агресії й переходу в контрнаступ. Однак в умовах реальної війни через прорахунки командування Червоної армії, використання вермахтом тактики маневреної війни укріплені районі, за окремими винятками, не відіграли визначеної для них стратегічної ролі.
Одним з елементів реалізації воєнної доктрини у сегменті прогнозованої війни на прикордонні стали масові політичні репресії проти населення прикордонних регіонів. Лідери СРСР убачали в ньому потенційну «п’яту колону». Це стосувалося як національних меншин, що були представниками титульних націй держав-сусідів, так і титульних націй радянських республік. «Політично неблагонадійних» громадян спочатку висилали з прикордоння, а потім, під час «Великого терору», значну частину потенційних «ворогів» ув’язнили або стратили.