Психологічні умови подолання негативної самооцінки в юнацькому віці

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в 11 одноосібних публікаціях, в тому числі: 7 статей у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 4 статті у збірниках доповідей наукових конференцій.

Структура і обсяг роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, восьми додатків, повний обсяг дисертації складає 274 сторінки, додатки складають 82 сторінки, список використаних літературних джерел налічує 264 найменувань. 

 

 

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається об’єкт, предмет, гіпотеза, сформульовано мету, завдання та методи дослідження; викладено теоретико-методологічні засади дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення, висвітлено напрями впровадження та апробації одержаних результатів дослідження; наведено дані про ефективність їх застосування; названо методи дослідження та експериментальну базу.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми подолання негативної самооцінки у юнацькому віці” – проведено порівняльний аналіз різних підходів вітчизняних та зарубіжних дослідників. Відображено погляди на сутність, природу й структуру самооцінки, на роль, яку відіграють у формуванні самооцінки спілкування з оточуючими й діяльність суб'єкта, розкриті в роботах Б.Г. Ананьєва, Л.І. Божович, Л.С. Виготського, М.Г. Єлагіної, І.С. Кона, Г.С. Костюка, В.К. Котирло, М.І. Лісіної, А.І. Сілвестру, Р.Б. Стьоркіної, П.Р. Чамати, І.І. Чеснокової, А. Адлера, А. Бандури, А. Бека, Й. Боулбі, Д. Віннікота, Е. Дікстейна, Е. Еріксона, Ч. Кулі, А. Маслоу, Дж. Міда, П. Моллона, Дж. Перрі, К. Роджерса, К. Хорні та ін.

На думку представників зарубіжних теорій, у яких розглянуто проблему виникнення й функціонування самооцінки, спостерігається певне протиставлення основних чинників формування самооцінки: підкреслюється переважна роль у її розвитку або спілкування з оточуючими, або власної діяльності суб'єкта. Зокрема, відзначається акцентування емоційної або когнітивної складової самооцінки.

У працях вітчизняних дослідників зазначається, що самооцінка є соціальним, за своєю природою, феноменом, який функціонує як компонент самосвідомості й важливе утворення особистості. Вона являє собою форму відображення людиною самої себе як особливого об'єкта пізнання і залежить від прийнятих людиною цінностей, її особистісної сутності, міри її орієнтації на суспільно вироблені вимоги до поведінки й діяльності. Самооцінка функціонує у двох взаємопов'язаних формах: загальній і частковій. Загальна самооцінка відображає узагальнені знання суб'єкта про себе і засноване на них цілісне ставлення до себе, а часткова самооцінка - оцінку конкретних проявів і якостей особистості. Функціонування самооцінки загалом ґрунтується на взаємодії та взаємовпливі загальної й часткової самооцінки, результатом яких є постійна зміна й корекція обох форм самооцінки. Самооцінка виконує регулятивні функції, виступаючи необхідною внутрішньою умовою організації суб'єктом своєї поведінки, діяльності, відносин.

Узагальнення результатів аналізу наукової літератури дало нам змогу розглянути самооцінку як цінність, що приписується індивідом собі чи окремим своїм якостям. Як основний критерій оцінювання виступає система особистісних структур індивіда. Головними функціями, що виконуються самооцінкою, є: регуляторна, на основі якої відбувається розв’язання задач особистісного вибору, і захисна, що забезпечує відносну стабільність і незалежність особистості. Значну роль у формуванні самооцінки відіграють оцінки оточуючих й досягнення індивіда. У діапазоні наявних у психології положень про самооцінку можна констатувати в якості найголовніших наступні постулати:

1) У психології під самооцінкою розуміється центральний компонент самосвідомості, який, об’єднуючи когнітивний і емоційний елементи, пов’язаний з ціннісним ставленням до власного „Я”, до результатів діяльності, моральних, розумових, суспільних і фізичних якостей і властивостей. 

2) Залежно від об’єкта оцінювання та ступеня узагальненості існує загальна та парціальна самооцінка. При загальній самооцінці об’єктом самооцінювання є особистість в цілому, а парціальні самооцінки спрямовані на оцінку особистістю конкретних власних якостей, рис, властивостей, психічних станів, здібностей у певному виді діяльності. 

3) Самооцінка є адекватною, коли думка людини про себе збігається з тим, що вона насправді собою являє. У тих випадках, коли людина оцінює себе не об’єктивно, самооцінка виявляється неадекватною.

4) Самооцінка також поділяється на актуальну (це те, що вже досягнуто особистістю) і потенційну (це те, на що здатна особистість). Розглядають самооцінку як адекватну/неадекватну, тобто відповідну/невідповідну реальним досягненням і потенційним можливостям індивіда. Так само розрізняється самооцінка за рівнем - високий, середній, низький.

5) У психологічній практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка в сполученні з низьким рівнем домагань (тотально низька самооцінка) і сполучення низької самооцінки з високим рівнем домагань.

6) Основними чинниками, що впливають на формування самооцінки особистості, є: спадкові фактори; внутрішньоособистісні конфлікти; батьківські настанови; навчання у закладах освіти. 

Досліджуючи природу самооцінки та її структуру, ми простежили залежність останньої від соціального середовища. Соціальне середовище впливає на формування самооцінки особистості, по-перше, як фактор впливу на всі три стрижні самооцінки (відчувати себе потрібним, відчуття власної гідності, відчуття компетентності), на яких вона базується, по-друге, як референтна група, що є джерелом норм оцінювання і самооцінювання особистості.

Відкриття себе як неповторно індивідуальної особистості, нерозривно пов’язано з відкриттям соціального світу, у якому ця особистість живе. Юнацька рефлексія є, з одного боку, усвідомлення власного «Я» та,