Радянсько-польська війна

Після переговорів між земляками-українцями, які воювали в різних арміях, червоні бригади повстали. До них приєднались колишні галицькі жандарми. Вони захопили на деякий час низку радянських установ та залізничний вокзал. На придушення повстання частину галицьких вояків розстріляли, а решта розбіглася.

У Києві в ніч на 24 квітня заарештували всіх червоних галицьких командирів. Начальник особливого відділу 12-ї армії З. Кацнильсону телеграмі заступнику начальника особливого відділу ВЧК РСФРР В. Менжинському та начальнику особливого відділу Південно-Західного фронту В. Малишеву заявив, що всі галицькі частини “безумовно ненадійні”. Тому їх роззброїли, а 3 тис. чоловік відправили в район Ніжина.

Із того часу колишні вояки УГА стали об’єктом репресивної політики більшовицького керівництва.

Л. Троцький, дізнавшись 26 квітня 1920 р. про повстання галицьких бригад, звернувся до членів політбюро УК РКП (б) : “Становище в Україні потребує найсерйознішої уваги. Бандитизм високо підняв голову. Учинили заколот дві поліцейські бригади та спрямували зброю проти мас. Поряд із заходами воєнного характеру, потрібні широкі заходи характеру ідейного. Необхідно негайно перекинути на Україну дуже значну кількість місцевих працівників. Так само потрібно відрядити міцних керівників із центральних відомств. Мине можемо допустити нового “непорозуміння“ на Україні – на цей час воно коштувало б надто дорого. Пропоную застосувати героїчні заходи“.

За день до цього звернення, 25 квітня польські війська розпочали широкомасштабний наступ на Україну. Політбюро ЦК РКП (б) 28 квітня заслухало доповідь Й. Сталіна з питань стратегії й доручило Л. Троцькому скласти тези ЦК РКП (б) у зв’язку з початком нової війни. 29 квітня ВЦВК та РНК РСФРР прийняли звернення “До всіх робітників, селян та чесних громадян Росії” у зв’язку з Польською війною, написане Л. Троцьким. 30 квітня він відіслав у політбюро ЦК РКП (б) тези “Польський фронт і наші завдання” й виїхав в Україну.

Ще 4 квітня 1920 р. політбюро ЦК РКП (б) У створи в Харкові Галицький ревком у складі 5 осіб. Щоб не наразитися на міжнародні ускладнення, вирішили: “Галицький ревком не має жодних прав та функцій органу влади, не має не має жодного відношення до влади, але існує як політична представницька установа, що виступає офіційно у необхідних випадках”.

23-24 квітня 1920 р. на конференції комуністів Східної Галичини у Києві було обрано Галицький оргкомітет Східної Галичини КП (б) У на чолі з Ф. Коном.

Після початку польського наступу 26 квітня 1920 р. ЦК КП (б) У заявив, що необхідно допомогти польському пролетаріату повалити буржуазію.

Такі дії свідчили, що керівники українських більшовиків також сподівалися скорегувати пролетарську революцію. 27 квітня 1920 р. Х. Раковський і член РВР Південно-Західного фронту Р. Берзін повідомили Л. Троцькому і Й. Сталіну, що під Києвом склалася критична ситуація. Як і в 1919 р. у тилу червоних військ в Україні спалахували селянські повстання.

У перші місяці 1920 р. більшовики повторювали в Україні попередні “воєнно-комуністичні” помилки. Це підтверджується доповіддю члена РВР 12-ої армії М. Мурашова В. І. Леніну, Ф. Дзержинському, іншим керівникам РКП (б), яка була присвячена аналізу причин здачі Києва полякам. 17 травня 1920 р. він писав, що червоні частини виявилися небоєздатними, “усе Правобережжя являло собою вулкан”. Банди нападали на радянські установи та військові штаби, червоні частини самопостачання. Агітаторів, які доходили до села, били та вбивали селяни, які ненавиділи “жидів і комуністів”. М. Мурашов робить висновок, що ставлення селян Київської, Подільської та Волинської губерній до радянської влади або байдуже, або різко негативно. Не дивно, що при відступі червоних частин населення нападало на обози, брали у полон червоноармійців.

Не тільки на Правобережжі, а й у Полтавській та Чернігівській губерніях села окоповувалися окопами, обносилися дротом, виставлялися спостережні пункти з технічним та живим зв’язком.

Наприкінці доповіді М. Мурашов із люттю заявив: «Україна нікому не вірить, ніякої влади не поважає. Вона буде поважати та підкорятися тому, хто володіє потужною військовою організацією та довершеним господарським апаратом. Україну потрібно обезкровити, розорити, бандитське населення винищити. Це невдячне завдання повинні виконати шляхта та Петлюра. Тоді ми будемо для неї прийнятні…»

За умов наступу польських війск, а також ворожого ставлення значної частини українського суспільства до Червоної Армії необхідно було оперативніше реагувати на зміни ситуації в Україні. Л. Троцький це розумів і вирішив зробити крок через свої особисті почуття та настрої щодо Й. Сталіна. Між двома більшовицькими керівниками постійно точилася боротьба за вплив. Не дивлячись на це, 18 травня Л. Троцький запропонував В. І. Леніну призначити Й. Сталіна членом РВР РСФРР. Ідея не означала примирення, голова РВР Росії намагався використати близькість до Й. Сталіна командування 1-ої Кіннної армії, щоб більш ефективно управляти військами. 20 травня 1920