Регіональна економіка

Згодом термін «регіон» придбав зайву багатозначність. В публікаціях, з регіональних досліджень, термін «регіон» використовується авторами по-різному. Його вживають і як синонім терміна «район», і як союзну республіку, і як винятково Далекий Схід. Всі подібні трактування поняття «регіон» засновані на територіальному, географічному його розумінні. Але маються й інші підходи до визначення регіону.

На думку О. І. Добриніна, під регіоном варто розуміти «територіально спеціалізовану частину народного господарства країни, що характеризується єдністю і цілісністю відтворювального процесу». Тобто, в основі приведеного визначення поняття «регіон» вже закладено економічну ознаку. Але які-небудь територіальні ознаки при цьому фактично відсутні, що робить поняття «регіон» неповною категорією.

У нашому розумінні, регіон – це територія, що представляє собою народне господарство як екологічно і соціально-економічно збалансовану систему, що за сукупністю своїх елементів відрізняється від інших територій та характеризується єдністю, взаємопов’язаністю складових і цілісністю. Термін «регіон» у такому формулюванні є синонімом терміну «район». Найважливіша характеристика регіону – його цілісність, що має певну спільну (схожу) характеристику природно – географічних, соціально – економічних, демографічних, національно – культурних, історичних та інших ознак.

Регіон представляє собою єдність природного, матеріального (створеного людиною) та соціального середовища. Регіональна цілісність передбачає територіальну (просторову) цілісність, неподільність їх складових, збалансованість, що є закономірною основною раціонального розвитку даної території.

Обличчя кожного регіону визначається не формами власності, а способами управління економікою, соціально-економічними відносинами, раціональним використанням регіональних переваг, пошуком методів сполучення державних і регіональних соціально-економічних інтересів, що можуть знаходитися в протиріччі.

Інтегральна характеристика регіону визначається його соціально-економічним потенціалом (СЕП). При цьому його основою вважається економічний потенціал, який характеризується величиною національного багатства, сукупного та кінцевого продукту, національного доходу, вартості основних фондів, абсолютними розмірами виробництва життєво важливих видів продукції. Він визначає загальні можливості регіону чи країни в цілому, їхню економічну спроможність.

Сутність СЕП на регіональному рівні випливає з єдності економічної та соціальної політики. Серед основних компонентів регіональної економіки особливо виділяється природа, людина та виробництво, рівень, структура і динаміка якого визначають соціально-економічні можливості. Тому для оцінки СЕП регіону важливе значення має визначення питомої ваги пріоритетних галузей промисловості, якісних параметрів та структури основних виробничих фондів, здатності адаптації виробничих систем до використання досягнень науково-технічного прогресу.

Формуються відносно самостійні галузі науки – регіоналістика, регіонознавство. Загальновідомо, що саме в поняттях як своєрідних способах відображення об’єктивної дійсності наука концентрує та узагальнює накопичені знання. Такі поняття повинні бути конкретними, визначеними, істинно науковими й адекватно відображати суттєві ознаки об’єктивних явищ. Тому чітке визначення поняття «регіон» та певна система класифікації регіонів у межах одного родового поняття сприяли б, у свою чергу, більш строгому визначенню похідних дефініцій «регіональна політика», «регіональне управління» тощо.

У сучасних джерелах під поняття «регіон» підводяться різні просторові системи надзвичайно різних масштабних порядків – від групи держав до невеликих за площею адміністративно-територіальних одиниць і навіть їх частин.

Із точки зору ідентифікації регіону й знаходженню спільних для неї критеріїв, під регіоном у найширшому розумінні слід вважати певну територію, що є однорідною. За вибраним рядом критеріїв і за цими ж критеріями відрізняється від суміжних територій. Така територія обов’язкове характеризується наявністю внутрішніх зв’язків (економічних, екологічних, соціальних та інших), і ці зв’язки є більш міцними й тісними, ніж зв’язки даної території з іншими територіями чи державою в цілому. Визнаючи територіальну складову поняття «регіон» як домінуючу, важко на практиці визначити межі території, в яких вона є однорідною і цілісною, а тому може вважатися регіоном. Більш точно здійснити ідентифікацію регіону можна, об’єднавши його просторову сутність з іншими характеристиками, передусім економічними та соціальними.

Під регіональною політикою зазвичай розуміють свідому діяльність органів публічної влади, спрямовану на розвиток регіонів, тобто таку діяльність, що має на меті оптимальне використання ресурсів регіонів для тривалого економічного зростання і зміцнення їх конкурентоздатності.

Поняття «регіональна політика» охоплює три аспекти. Перший – зовнішній по відношенню до регіонів аспект. У цьому випадку центральні органи публічної влади приділяють увагу міжрегіональним пропорціям розвитку. Другий аспект – внутрішньорегіональний. В цьому випадку політика здійснюється регіональними органами влади в основному за рахунок власних коштів і під власну відповідальність. Третій аспект регіональної політики полягає в зміцненні ролі регіонального рівня у територіальній організації держави.

Регіон, відповідно до визначення Конференції регіонів Європи, – територіальна одиниця, безпосередньо підпорядкована центральному рівню влади країни і така, що має виборний орган. В Україні цьому визначенню відповідають області, міста Київ і Севастополь та Автономна Республіка Крим.

Основні поняття, що характеризують розвиток регіонів та депресивних територій, це:

• Депресивна територія – окрема одиниця системи адміністративно-територіального устрою (район, місто або їх сукупність), у межах якої (яких) показники розвитку за критеріями, значно поступаються відповідним середнім показникам у країні;
• Контракт регіонального