розвитку регіону являє собою багатоаспектне дослідження, зміст і послідовність якого визначаються структурною складністю, системним характером самого об’єкта, логікою розвитку явищ і процесів, а також реальним ходом подій. Як відомо, характер зв’язку, що існує між елементами системи, фіксується в понятті структури, що визначає специфіку системи. Система являє собою внутрішньо організовану на основі того або іншого принципу цілісність, в якій всі елементи настільки тісно пов’язані один з одним, що виступають щодо навколишніх умов та інших систем як щось єдине. Під елементом розуміють мінімальну одиницю у складі цілого, виконуючу в ньому певну функцію.
Регіон являє собою складну систему, елементи якої такі як, наприклад, населення, економіка, природне середовище, самі розглядаються як система. Програма розвитку будь-якого поселення, будь-то місто з мільйонним населенням або селище на декілька тисяч жителів, повинна розроблятися на базі системного підходу як сукупності ланок, що визначають його життєдіяльність.
Балансовий метод ґрунтується на порівнянні балансів різноманітних ресурсів території (трудові баланси, грошові прибутки і витрати), поточних і зведених, на основі яких здійснюється розміщення конкретних виробництв, з огляду на специфіку території.
Техніко-економічний метод ґрунтується на аналізі матеріало-, енерго-, водо-, капітало-, фондо-, трудо-, екологомісткості виробництва. Економіко-статистичні методи використовують індекси, середні розміри, кореляційний аналіз, угруповання даних і т. ін.
Методи економічного обґрунтувався галузевого розміщення виробництва включають етапи: сировинний баланс території; наявність ресурсів багатоцільового призначення (розвинута соціальна інфраструктура, науковий потенціал та ін.); трудові ресурси.
До економічних важелів територіального розміщення виробництва відносяться ринкові ціни, місцеві тарифи, податки.
Сутність картографічного методу полягає у використанні макетного моделювання, основним інструментом якого є карта. Особливо продуктивним є використання картографічного методу при вивченні закономірностей просторового розміщення природних і господарських об’єктів та територіального аналізу. Карта є носієм і сховищем просторової інформації, отриманої в результаті проведених досліджень, поряд з цим вона може служити вихідною основою для наступних досліджень. Визначену подібність точок або ділянок території корисно показувати за допомогою ізоліній, що відбивають умовний рельєф того чи іншого явища; ізохрон, що з’єднують точки з рівними характеристиками витрат часу (при визначенні транспортної доступності); ізофор, що з’єднують точки з рівними транспортними витратами; ізоплет, що з’єднують точки рівних значень демографічного потенціалу. Звичайно такі карти називаються картами статистичних поверхонь, з ними можливі практично всі математичні дії. Використовується також виробничо-збутове зонування. За допомогою синтезу географічної інформації (карта) рекомендується виявлення територіальних розходжень, здійснення на цій основі районування (картосхеми, діаграми, крапкові карти і т. д.).
Питання для самоконтролю
1. У чому полягає зміст поняття регіону, як економічної категорії?
2. Яку мету та заходи передбачає регіональна стратегія розвитку.
3. У чому полягає розробка ефективного ТПП?
4. Які лінії відбивають умовний рельєф якого-небудь явища регіону?
5. Які лінії з’єднують точки регіону з рівними витратами часу?
6. Які лінії з’єднують точки регіону з рівними транспортними витратами?
7. Які лінії з’єднують точки регіону з рівними рівнями демографічного потенціалу?
Питання для практичної роботи
1. У чому полягає зміст поняття «депресивна територія», надати приклади таких територій в Україні. У чому причина такого стану цих територій?
2. Які рекомендації можна надати для здійснення більш ефективно регіональної стратегії розвитку Донецької області?
Тема 5. Сутність, мета і завдання регіональної економічної політики
5. 1. Місце і значення регіональної економічної політики
5. 2. Основні принципи державної регіональної економічної політики України
5. 1. Місце і значення регіональної економічної політики
Розбудова незалежної правової держави, що відбувається в Україні, та реформування системи управління зумовлюють зростання ролі територій у проведенні економічних трансформацій і становленні нових форм господарювання. Сьогодні значно розширюються функції і завдання регіонів щодо раціонального використання природних ресурсів, забезпечення зайнятості населення та розвитку зовнішньоекономічних зв’язків. Від того, наскільки оптимально поєднуються інтереси держави і окремих регіонів, залежить збалансованість розвитку народногосподарського комплексу.
Регіональна економічна політика – це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її стратегічних цілей і поточних завдань.
Регіональна політика держави охоплює 2 аспекти:
- діяльність держави щодо управління політичним, економічним та соціальним розвитком окремих територій країни виходячи із загальнодержавних інтересів;
- соціально-економічну політику окремих регіонів, спрямовану на реалізацію певних цілей і завдань, виходячи із внутрішніх потреб і наявних ресурсів у регіоні.
Оптимальне поєднання цих двох аспектів забезпечує раціональну регіональну соціально-економічну політику держави (рис. 5. 1).
В цілому регіональна економічна політика характеризується певною сукупністю цілей, завдань, механізмів, які в кінцевому підсумку визначають її стратегію і тактику. Вона ґрунтується на врахуванні широкого спектра національних, політичних, соціальних факторів, що і дає змогу ефективно впливати на регіональний розвиток. При визначенні пріоритетних напрямів регіональної економічної політики беруться до уваги демографічні, екологічні, виробничі та інші проблеми, вирішення яких сприяє загальному економічному піднесенню регіонів.
Рисунок 5. 1-Раціональна регіональна соціально-економічна
політика держави
Об’єктами регіональної економічної політики можуть бути різні адміністративно-територіальні утворення або їх сукупність, суб’єктами – органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо виконують функції щодо забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів. Державна регіональна економічна політика ґрунтується на положеннях Конституції