Регіональна економіка

Встановлення нормативів якості навколишнього середовища та продуктів харчування базується на концепції порогової дії. Поріг шкідливої дії – це мінімальна доза речовини, під дією якої в організмі виникають зміни, що виходять за межі фізіологічних реакцій. Однак порогові концентрації не абсолютні і залежать від багатьох чинників, як фізичних (агрегатний стан речовин, середовище, в якому вони присутні, режим і тривалість надходження тощо), так і біологічних (фізіологічний стан організму, вік, шляхи надходження в організм тощо). Якість навколишнього середовища – це ступінь відповідності природних і створених людською діяльністю умов потребам людей та інших живих організмів. Основою нормування впливу різних факторів на людей і живу природу є гігієнічні, санітарні та ветеринарні підходи, суть яких в тому, що за допомогою спеціальних тестів, складених на основі проведення експериментів з тваринами, встановлюються межі дії природних факторів та забруднення, котрі протягом всього життя людини не будуть негативно позначатися на стані її здоров’я.

Роботи з екологічного нормування проводяться з середини 80-х років ХХ ст. В Україні, як і в колишньому СРСР, були визначені такі основні завдання екологічного нормування:

• регламентація вимог, що попереджують негативний вплив забруднення навколишнього середовища на здоров’я людини і природні екосистеми;
• встановлення методів спостереження і контролю за станом довкілля;
• встановлення режимів використання і охорони природних ресурсів.

Система екологічних нормативів має такі складові:

• нормативи екологічної безпеки (НЕБ);
• обмежувальні нормативи негативного впливу (ОННВ);
• нормування вилучення і використання природних ресурсів (НВПР);
• еколого-економічні нормативи (ЕЕН);
• природоохоронні нормативи.

Основою екологічного нормування є визначення граничнодопустимої концентрації (ГДК), яка відноситься до нормативів екологічної безпеки і є постійно діючим стандартом якості навколишнього середовища.

Граничнодопустима концентрація (ГДК) – максимальна кількість шкідливих речовин в одиниці об’єму або маси середовища (вода, повітря або ґрунт, продукти харчування), яка при достатньо тривалій дії практично не впливає на стан здоров’я людини та не викликає негативних наслідків у житті майбутніх поколінь.

Останнім часом при нормуванні ГДК враховується не лише вплив забруднюючих речовин на стан здоров’я людини (прямий вплив), але й їх вплив на інші біоорганізми, клімат, властивості компонентів довкілля і санітарно-побутові умови проживання (непрямий вплив). ГДК встановлюється експериментально-дослідним шляхом за кожним елементом навколишнього середовища і кожною забруднюючою речовиною.

Для кожного середовища визначені різні види граничнодопустимих концентрацій. Для повітряного середовища відповідно до кожної забруднюючої речовини встановлені три нормативи ГДК:

• робочої зони (ГДКрз) – кількість шкідливої речовини, яка при щоденній 8-годинній роботі протягом всього трудового стажу не повинна викликати негативних змін стану здоров’я в поточному і віддаленому періодах життя працівника і його нащадків. Робочою зоною вважається простір на робочому місці висотою до 2 метрів над рівнем підлоги (рівень вдихання);
• максимальна разова (ГДКмр) – концентрація шкідливої речовини, яка при вдиханні протягом 20 хвилин не повинна викликати рефлекторних реакцій в організмі людини – відчуття запаху, зміни біоелектричної активності головного мозку, світлової чутливості очей тощо;
• середньодобова (ГДКсд – 24 години) не повинна чинити на людину прямого або непрямого шкідливого впливу – загальнотоксичного, канцерогенного (викликає ракові та інші пухлини), мутагенного (спадкових змін) та інших при невизначено довгому вдиханні (роками).

Встановлені в Україні рівні ГДК для атмосферного повітря більш жорсткі порівняно з аналогічними в зарубіжних країнах. ГДК повітря вимірюють у мг/м3.

Для водного середовища відповідно до кожної забруднюючої речовини встановлено два види ГДК:

• у воді господарського й побутового призначення (ГДКгп) – така концентрація шкідливої речовини, яка не повинна чинити прямого або непрямого впливу на організм людини протягом усього її життя і погіршувати гігієнічні умови водокористування;
• у водоймах рибогосподарського призначення (ГДКрг) – концентрація шкідливої речовини у воді, яка не повинна погіршувати стан популяцій риб, в першу чергу промислових. Як правило, ГДКрг більш жорсткі, оскільки при переході шкідливих речовин харчовими ланцюгами відбувається їх біологічне накопичення до розмірів, які шкідливі для людини. Тому рибогосподарська ГДК в три рази нижча від санітарних норм, нафтопродуктів – у шість разів, важких металів – в 100 разів. ГДК води вимірюється у мг/л.

Для ґрунтів основним нормативом екологічної безпеки є ГДКг – концентрація шкідливих речовин в орному шарі ґрунту, яка не повинна чинити прямого або непрямого впливу на дотичні середовища і здоров’я людини. Особливості нормування якості ґрунту обумовлені тим, що забруднення ґрунтів діє на організм людини не прямим шляхом, а опосередковано через інші середовища – повітря, воду, рослини. Тому при визначенні граничнодопустимої концентрації ґрунту, крім загальносанітарних показників, використовуються показники, які характеризують міграцію речовин з ґрунту в рослини, повітря, ґрунтові води.

ГДК речовин у водоймищах та ґрунті встановлюється за ознакою шкідливого впливу на здоров’я людини, на органолептичний або загальний санітарний стан водоймища, ґрунту тощо, яка характеризується найменшою пороговою концентрацією. Оскільки ця ознака шкідливості визначає характер, напрямок найбільш вірогідної дії найменших концентрацій речовини, вона отримала назву лімітуючого показника шкідливості (ЛПШ). Він завжди наводиться в таблицях з ГДК речовин, характеризуючи їх основну якісну сторону.

Для продуктів харчування: ГДКпр – концентрація шкідливої речовини, яка протягом тривалого часу не чинить шкідливого впливу на здоров’я людини. Для продуктів харчування ГДК встановлена на сім груп продтоварів: риба, м’ясо, молочні продукти, хліб (зерно), овочі, фрукти, соки. ГДК