Регіональна економіка

На даний час в Україні та інших країнах СНД ГДК встановлені для більш ніж 500 домішок у повітрі, більш ніж 1000 – у воді і водоймищах, більше 100 – в харчових продуктах, більше 30 – в ґрунті. Ці нормативи мають законодавчу силу і є юридичною основою для санітарного контролю.

Для того, щоб вимоги нормативів екологічної безпеки виконувалися, кожному підприємству з урахуванням місцевих вимог і фонового рівня забруднення встановлюються нормативи, що обмежують викиди, скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів. До обмежувальних нормативів негативного впливу відносяться ГДВ та ГДС.

Граничнодопустимі викиди (ГДВ) – кількість шкідливих речовин, яка надходить у повітряне середовище з окремого джерела за одиницю часу та з урахуванням дії інших джерел, не створює рівня забруднення, що перевищує ГДК на межі санітарно-захисної зони.

Ділянка землі навколо підприємств, засаджена пилостійкими деревами, що відокремлює їх від житлових масивів для зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людей. ГДВ визначаються таким чином, щоб викиди шкідливих речовин від даного джерела і від інших джерел в певному районі з врахуванням перспектив їх розвитку, розсіювання речовин в атмосфері не створювали приземної концентрації, яка б перевищувала максимальні разові ГДК.

Граничнодопустимі скиди (ГДС) речовин у водні об’єкти характеризуються максимально допустимою масою речовин, які можуть бути відведені у встановленому режимі за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті.

ГДС встановлюються з врахуванням ГДК шкідливих речовин у місцях водокористування та водовідведення, асимілюючої здатності водного об’єкта та оптимального розподілу маси речовини, що скидається, між водокористувачами.

Стічні води можуть скидатися з такою граничною концентрацією забруднюючих речовин, при якій в контрольному пункті не порушуються нормативи якості води.

Підприємства погоджують обсяги викидів шкідливих речовин у повітря та воду з місцевими органами охорони природи. Для цього адміністрація підприємства повинна звернутися до органів охорони природи з листом-клопотанням. Крім того, до листа додається проект нормативів ГДВ (ГДС) забруднюючих речовин, відомості про підприємство, характеристика забруднюючого об’єкта, список заходів щодо досягнення ГДВ (ГДС), дані про послідовність контролю за дотриманням ГДВ (ГДС). Після розгляду проекту нормативів ГДВ (ГДС) за всіма забруднюючими інгредієнтами відділ погодження нормативів та видачі дозволів місцевого органу Мінекобезпеки України надає дозвіл і затверджує нормативи, де вказується перелік та кількість забруднюючих речовин, емісія яких дозволяється, і термін дії дозволу.

Показники ГДВ та ГДС є основою для визначення розміру зборів за забруднення навколишнього середовища. За понадлімітне забруднення ставка збору в середньому в світі у 3-5 разів вища.

У деяких випадках встановлюються додаткові нормативи впливу – тимчасово узгоджені викиди та тимчасово узгоджені скиди. Вони застосовуються як компроміс для підприємств, на яких викиди (скиди) перевищують ГДВ (ГДС). Для цього розробляється динамічна шкала їх зниження за рахунок реалізації природоохоронних заходів.

Для оцінки рівня забруднення навколишнього природного середовища використовують такий критерій, як граничнодопустиме екологічне навантаження (ГДЕН). Граничнодопустиме екологічне навантаження – це граничне значення господарського або рекреаційного навантаження на природне середовище, яке встановлюється з врахуванням ємності природного середовища або ресурсного потенціалу, здатності до саморегуляції і відтворення з метою охорони навколишнього середовища від забруднення, виснаження і руйнування. На сьогодні в Україні поки що не існує методики його нормування. Замість неї використовується показник техногенного навантаження на природні об’єкти, який вимірюється модулем техногенного навантаження.

В систему екологічних нормативів, що діє в Україні входять:

• граничнодопустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу шкідливих речовин;
• граничнодопустимі та тимчасово погоджені норми стоків у водоймища;
• граничнодопустимі обсяги розміщення відходів виробництва;
• граничнодопустимі норми та ліміти щодо вилучення та відновлення природних ресурсів;
• граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунтах, орієнтовно безпечні рівні впливу на людей або граничнодопустимі дози впливу шкідливих речовин на людей;
• норми граничнодопустимої кількості мікроорганізмів та інших біологічних факторів в атмосфері, воді, ґрунті;
• норми граничнодопустимих або орієнтовно допустимих рівнів, доз для шуму, вібрації, електричних і електромагнітних полів та інших фізичних факторів, які можуть негативно впливати на здоров’я людей та їх працездатність;
• норми граничнодопустимих концентрацій хімічних речовин у продуктах харчування;
• норми граничнодопустимого рівня радіоактивних речовин у навко-лишньому середовищі, продуктах харчування та організмі людини;
• нормативи санітарно-захисних зон та смуг.

Отже, нормування якості навколишнього природного середовища повинне здійснюватися з метою встановлення граничних норм впливу антропогенної діяльності, що гарантує екологічну безпеку населенню, збереження генофонду, забезпечення раціонального використання природних ресурсів в умовах сталого розвитку господарської діяльності.

 

 

16. 1. Сутність економічного механізму природокористування. Еколого-економічні інструменти

16. 2. Платежі за ресурси, їх види і нормативи нарахування

 

 

Економічний механізм – це сукупність економічних структур, інститутів, форм і методів господарювання, за допомогою яких реалізуються чинні в конкретних умовах економічні закони, здійснюється погодження і корегування суспільних, групових і приватних інтересів. Економічний механізм відіграє важливу роль у реалізації цілей екологічної політики господарського суб’єкта будь-якого рівня.

Основними компонентами економічного механізму є:

• правові основи здійснення економічної діяльності (права, обов’язки, ліцензії, обмеження тощо);
• система відносин власності на основі засобів виробництва;
• організаційна структура економіки, тобто система формальних і неформальних організаційних