Регіональна економіка

 

Основою формування економічного механізму раціонального використання природних ресурсів та їх охорони є принцип платного природокористування.

Об’єктами плати є джерела природних ресурсів – родовища корисних копалин, водосховища, лісові ділянки, земельні ресурси тощо, а суб’єктами – підприємства, організації та установи, окремі громадяни, які використовують природні ресурси. Отже, плата за користування природними ресурсами – це форма реалізації економічних відносин між державою або іншими власниками природних ресурсів, з одного боку, і суб’єктами господарської діяльності, що здійснюють їх експлуатацію, – з другого. Платне природокористування розв’язує цілий ряд проблем, а саме:

• створює економічні основи для розвитку ринкових відносин у сфері природокористування;
• стимулює комплексне, раціональне використання природних ресурсів і створює для цього науково-технічні передумови;
• вирівнює умови господарювання при використанні природних ресурсів різної якості та доступності;
• розширює інвестиційні можливості щодо соціально-економічного розвитку територій з інтенсивним природокористуванням;
• забезпечує узгодження загальнодержавних інтересів з інтересами певних регіонів шляхом збалансованого розподілу коштів, отриманих від плати за природні ресурси, між державним і місцевим бюджетами;
• запобігає порушенням встановленого режиму природокористування.

Плата за використання природних ресурсів стягується через ставки земельного і лісового податків, ставки «роялті», у складі орендної плати або в інших формах, передбачених законодавством. Вона може виступати як самостійна форма плати, наприклад, «роялті» для мінеральних ресурсів, або входити як складова при визначенні єдиного показника з іншими видами платежів, наприклад, у складі тарифів на воду тощо.

При використанні природних ресурсів у межах встановлених лімітів (квот) платежі за них відносяться на витрати виробництва і стягуються з доходу (балансового прибутку) підприємств, об’єднань, організацій тощо, які володіють і користуються надрами, водою, мисливськими угіддями та іншими природними ресурсами. Водночас вилучення рентних платежів може здійснюватися не тільки через дохід, але й через прогресивний податок на прибуток. У зарубіжній практиці відомі обидва підходи. Останнім часом спостерігається їх еволюція (перехід одного в інший) залежно від економічної та ресурсної політики.

Платежі за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів стягуються у вигляді штрафів з прибутку, що залишаються у розпорядженні природокористувача, і з його власних коштів.

Нормативи плати за користування природними ресурсами визначаються з урахуванням їх поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, місцезнаходження, можливостей переробки й утилізації відходів тощо.

Нормативна ціна землі в Україні – це вартість земельних ділянок певної якості та місцезнаходження, визначена з врахуванням потенційного доходу («еталонної» прибутковості одиниці площі землі) і встановленого Кабінетом Міністрів відсотка капіталізації чистого прибутку від землі.

В Україні встановлено три види платежів за земельні ресурси:

• за використання земель сільськогосподарського призначення;
• за використання земель населених пунктів;
• за вилучення угідь, що не належать до населених пунктів, для непрофільного використання.

Основою формування нормативної ціни землі є показники якості та місцезнаходження земельної ділянки. Відповідно до Закону України «Про плату за землю» від 19. 09. 96 плата за землю здійснюється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Земельний податок – обов’язковий платіж, що стягується з юридичних і фізичних осіб за використання земельної ділянки. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

Ціну землі у грошовому вираженні можна відобразити формулою:

 

де S – ціна землі, грн.;

R – диференційна рента;

Ен – норматив ефективності.

Зібрані кошти за використання земельних ресурсів розподіляються так: 30% – відрахування у держбюджет; 70% – в обласні та місцеві бюджети.

Дані платежі можна поділити на такі види:

• збір за видачу ліцензій на користування надрами (встановлюється, виходячи з розмірів неоподаткованого мінімуму доходів громадян; затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31. 08. 95 № 709);
• плата за користування надрами (нормативи за використання надр для видобутку корисних копалин затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 12. 09. 97 № 1014. У 2001 році вони були скориговані Постановою Кабінету Міністрів України від 08. 08. 2001 № 957 (табл. 3), яка набрала чинності з 01. 01. 2002);

 

Таблиця 16. 2. Базові нормативи плати за використання надр для видобутку окремих корисних копалин

Корисні копалиниПлата за одиницю погашених запасів, грн. /т

Залізна руда для збагачення0, 07

Залізна руда збагачена1, 10

Марганцева руда0, 17

Бентонітова глина0, 08

Глина вогнетривка0, 06

Каолін вторинний0, 06

Доломіт0, 05

Флюсові вапняки0, 03

Кварцит і пісок кварцовий для металургії0, 05

Пісок формувальний0, 04

Кварцит для виробництва0, 07

 

• відрахування за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету, затверджені в 1995 р;
• плата за використання підземного простору (порядок і ставки плати встановлені Постановою Кабінету Міністрів від 08. 11. 2000 № 1682);
• акцизний збір.

Для суб’єктів підприємницької діяльності діє єдиний норматив плати за кожну одиницю погашених або видобутих балансових запасів корисних копалин у розмірі одного відсотка від ціни реалізації одиниці видобутої мінеральної сировини без урахування податку на додану вартість.

Зібрані кошти за використання надр розподіляються таким чином: 40% – відрахування у держбюджет; 60% – в обласні та місцеві бюджети.

Система плати за водні ресурси була введена в дію Водним кодексом України в 1995