Розпад феодалізму і формування капіталістичного устрою в Україні в ХІХ ст. Національно-визвольний рух в Україні

 

1. Соціально-економічний розвиток України в першій половині ХІХ ст.

2. Реформа 1861 р. та її соціально-економічні наслідки

3. Західноукраїнські землі під владою Австрії: особливості соціально-економічного життя

4. Суспільно-політичний рух першої половини ХІХ ст.

5. Кирило-Мефодіївське товариство

6. Суспільно – політичний і національний рух другої половини ХІХ ст.

 

 

В першій половині XIX ст. сільське господарство залишалося головною галуззю економіки України. Розвиток сільськогосподарського виробництва відбувався в основному екстенсивним шляхом, за рахунок збільшення оброблюваних земель, перш за все південних (степових) районів. Проте і у феодальних володіннях, які продовжували існувати за рахунок жорстокої експлуатації селян, відбувалися певні зміни. Поміщики були змушені пристосовуватися до потреб ринку: Спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва. Поміщицьке господарство все більше набувало товарного характеру.

Найуспішніше перехід до товарного виробництва здійснювався у господарствах Південної та Правобережної України. В товарне виробництво втягувалися й державні селяни. Внаслідок особистої свободи, сплати грошового оброку вони мали більше можливостей для підприємницької діяльності.

Промисловість періоду розкладу феодально-кріпосницької системи була представлена розгалуженою мережею кустарних закладів (дрібні селянські промисли та ремесла в містах), вотчинними і капіталістичними мануфактурами, першими фабрично-заводськими підприємствами.

Починаючи з 30-40-х років XIX ст. у промисловому розвитку відбуваються якісні зміни. Вони насамперед були пов’язані з початком технічного перевороту у промисловості, переростанням мануфактури в фабрично-заводське виробництво. Капіталістичні мануфактури і перші фабрики, що ґрунтувалися на вільнонайманій праці, починають витісняти посесійні, казенні та вотчинні.

Вже у 30-50-х роках у ряді галузей промисловості спостерігається використання удосконаленої техніки і технології виробництва. У текстильній промисловості, яка була дуже розвиненою у Росії, впроваджувалися нові моделі прядильних, ткацьких, шовкомотальних машин, у паперовій – машинне устаткування, в гірничозаводській – гаряче дуття. Відчутні зрушення відбулися в суконній та цукровій промисловості.

Зростання на ринках збуту сільськогосподарської та промислової продукції сприяло пожвавленню торгівлі на Україні. Розвиток товарного виробництва втягував Російську державу, її складову частину – Україну – в систему світового ринку.

Зовнішня торгівля України здійснювалася через чорноморсько-азовські порти. Перетворення певної частини феодальних станів у класи буржуазії та найманих робітників було довготривалим і складним. Принципово новим фактором суспільного розвитку стало вкладення і використання його для подальшого розширення підприємницької діяльності. В розвитку соціальної структури суспільства наступав період капіталістичного класоутворення, який завершився з остаточною індустріалізацією країни в кінці XIX ст.

Майнове розшарування, яке спостерігалося у XVIII ст., в період дальшого розвитку товарно-грошових відносин поглиблюється, набуваючи класової диференціації. Серед селянства виділяються: заможна верхівка – сільська і торгово-промислова буржуазія; середня група, яка була досить чисельною; малоземельні та безземельні виробники, які складали армію найманої робочої сили. На початку XIX ст. в містах України з’являється нова суспільна група.

 

 

У цілому селяни були невдоволені реформою і способом її проведення. Обурення селянства викликало те, що основні масиви землі залишилися в руках поміщиків, а колишні кріпаки були змушені ще два роки після оголошення Маніфесту виконувати феодальні повинності й платити великий викуп за наділи.

Розвиток сільського господарства в пореформений період значною мірою був зумовлений характером самої реформи. Вона хоч і залишила цілу низку пережитків кріпосництва, але й призвела до істотних зрушень в аграрному устрої країни, насамперед відбувалися корінні зміни в розподілі земельної власності. При збереженні поміщицьких прав на володіння землею йшло активне витіснення дворянського землеволодіння буржуазним. Земля дворян переходила до рук купців, заможних селян та представників інших станів. Тоді ж спостерігається посилений процес товаризації поміщицьких та заможних селянських господарств, чіткішою стає спеціалізація окремих районів України, що продукувала на ринок. Зокрема, на Правобережжі зростають посіви цукрових буряків, на Лівобережжі – картоплі, тютюну, конопель, на Півдні йде інтенсивне виштовхування скотарства торговим зерновим господарством.

Після реформи 1861 р. помітним явищем стала соціальна диференціація селянства. І це цілком закономірно, оскільки в усіх селах не могло бути однаковим ставлення до праці. В цілому людей можна поділити на три групи: вищу, середню та нижчу, що по суті збігається з соціально-економічною структурою українського села. Українське селянство поступово стало складатись з відносно заможніших, яких називали куркулями; господарів середнього достатку; бідних селян, тобто бідняків.

Реформа 1861 р. означала, що епоха феодалізму закінчилася, але його пережитки іще довгі роки залишались в якості реалій господарського життя країни. Це проявилось в тому, що поміщики не тільки зберегли велике землеволодіння, а селянство довгий час залишалось в лещатах відробітків і викупних платежів поміщикам і уряду.

 

 

Наприкінці XVIII ст. – першій половині XIX ст. на західноукраїнських землях: у Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті, які були під владою Австрійської монархії, теж поглибився процес розкладу феодально-кріпосницької системи, в її надрах поступово формувалися нові виробничі відносини. На захоплених українських землях, особливо у Східній Галичині, продовжували розвиватися традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, залізорудна, тютюнова, лісова. Загальнопоширеною галуззю промисловості було ґуральництво та пивоваріння.

Починаючи з 20-х років XIX ст., важливим джерелом зиску