Розпад феодалізму і формування капіталістичного устрою в Україні в ХІХ ст. Національно-визвольний рух в Україні

Негативно вплинув на молоду західноукраїнську промисловість початок промислового перевороту в німецьких і чеських провінціях Австрії. Ремесло і мануфактура краю не могли витримати конкуренції виробів фабрично-заводської промисловості.

Протягом першої половини XIX ст. основою економіки краю залишалось сільське господарство, головним чином землеробство. Більше половини земельних угідь належало поміщикам і казні, менше половини селянським господарствам. Традиційно невисокий рівень агрокультури зумовлював низьку врожайність, особливо в селянських господарствах. Повільними темпами розвивалось і тваринництво.

Феодально-кріпосницьке сільське господарство західноукраїнських земель, не витримуючи конкуренції на міжнародному ринку з капіталістичним сільським господарством європейських країн, виявляло тенденцію до занепаду, яка переросла в кризу в середині 40-х років. Шукаючи виходу з кризи, поміщики вдавались до екстенсивних методів господарювання – поширювали свої володіння за рахунок селянських земель, посилювали експлуатацію селян.

Закон від 17 квітня 1848 р., про скасування феодальних повинностей у Галичині спеціальним актом влітку 1848 р. було поширено й на Буковину. Більшість Буковинських селян, за винятком халупників, одержали землю від 2 до 10 моргів.

Хоча буржуазно-демократична революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії й зазнала поразки, проте вона започаткувала поступову ліквідацію феодально-кріпосницьких відносин і розчищення шляху до капіталізму. При цьому Галичина, Північна Буковина і Закарпаття увійшли в нову епоху економічно відсталими.

Західноукраїнські землі були аграрним краєм. Селянське господарство Галичини, Буковини і Закарпаття було переважно малоземельним, внаслідок чого більшість селян була змушена йти в кабалу до експлуататорів. Виключно тяжке економічне становище трудящих західноукраїнських земель, зумовлене селянським малоземеллям і відсутністю розвинутої промисловості, призвело до появи надлишків робочих рук і спричинило масову еміграцію. Малоземельні та безземельні селяни, робітники залишали рідні місця і в пошуках роботи виїжджали до Аргентини, Бразилії, Канади, США та інших країн.

У другій половині XIX ст. пануючим класом на західноукраїнських землях залишилися поміщики, проте розвиток капіталізму привів до посилення ролі буржуазії. Поряд з іноземними капіталістами в Галичині, Буковині і Закарпатті виникла і українська буржуазія, хоча її питома вага була порівняно невеликою.

Таким чином, падіння кріпосного права в Росії, спричинило до подальшого розвитку капіталістичного устрою в Україні. Внаслідок завершення промислового перевороту на початок 90-х років капіталізм став пануючим способом виробництва, і це викликало великі економічні й соціальні зрушення в Україні. Південь України перетворився на основну вугільно-металургійну базу країни. Важливим районом цукроваріння стала Правобережна Україна. Розвивалася промисловість на Лівобережній Україні: тут виростав Харківський промисловий район.

Провідним соціальним явищем післяреформенної епохи стало формування двох нових класів – буржуазії та пролетаріату.

 

 

Процес українського національного відродження має своїм початком останні десятиріччя ХVIII століття як реакція на нестерпне соціально-економічне та політичне становище, культурний занепад, у якому опинилися українські землі. Разом з тим, відродження виникло на хвилі національно-визвольних рухів у Європі, а також увібрало в себе ідеї західноєвропейської державної традиції й політико-правової доктрини. В Україні ці ідеї набрали специфічних рис внаслідок своєрідних місцевих обставин.

Значна заслуга в розширенні літературного діапазону української мови належить харківським романтикам.

Життя й діяльність більшості письменників Слобідської України були пов’язані зі створеним у 1804 році Харківським університетом. По-перше, це стосується П. П. Гулака – Артемовського. На думку сучасників, своєю творчістю Гулак – Артемовський “виступав проти кріпацтва”, його “твори будили в суспільства любов до українського народу“.

Значний вплив на становлення процесу національної самосвідомості мала творчість Григорія Квітки – Основ’яненка. У 1834 році Квітка пише “Малоросійські оповідання Грицька Основ’яненка”. У цих творах відображено життя слобідсько-українського селянина, його побут, мову, історію. Тож не дивно, що оповідання справили надзвичайний вплив на населення Слобожанщини. Творчість Квітки цінував М. І. Костомаров, що навчався у Харківському університеті.

Жанрову різноманітність української літератури розширив Левко Боровиковський. Улюбленою темою харківських письменників була козацька Україна, що змальовувалася у типових для романтиків підходах як сумний відгомін славної минувшини. Крім М. Костомарова, у Харкові розпочинали свою діяльність І. Срезневський, А. Метлинський, які межі своєї літературної творчості розширили до загальнослов’янського ідеалу й стали виразниками духовної єдності й братерства слов’янських народів.

В подальшому, завдяки літературній, науковій, політичній та освітній діяльності інтелігенції поглибилося усвідомлення традиційних особливостей тези “ми” (мова, право, релігія). На сході України такий розвиток національної свідомості був перерваний після розгрому Кирило-Мефодіївського братства й поновився на ґрунті діяльності хлопоманів, українофілів, громадівців. Тому не випадково автор програмних документів Кирило-Мефодіївського товариства Н. Костомаров називав федерацію слов’янських народів.

Важливу роль у процесі становлення національної самосвідомості відіграла діяльність Харківського й Київського таємних товариств. Метою товариства стало знищення самодержавства революційним шляхом і встановлення республіканського ладу в Росії. Основним засобом боротьби товариства була пропаганда революційних ідей серед селян, військовослужбовців, студентської молоді.

Аналізуючи програмні вимоги та діяльність товариства, можна зробити висновок про те, що своєю метою організація ставила вирішення національного питання в напрямку федеративного устрою російської держави, побудованого на демократичних засадах.

 

У 30-х роках та на початку 40-х років XIX ст. починається етап відродження української свідомості, викликаного кризою феодально-кріпосницької системи в Росії та в Україні. Вже в кінці 30-х років на Волині була розкрита велика