Розвиток осередків народних промислів

Бджола є на багатьох гербах міст, викарбувана на монетах, медалях, красується на листівках, поштових марках і цінних паперах усіх континентів. Вона є емблемою на всіх конгресах, симпозіумах, зібраннях на її честь. Бджолина сім'я – це ідеальне суспільство, – казав один старий пасічник.

 

 

Збиральництво передувало усім іншим заняттям наших далеких пращурів. Коли ще людина не володіла жодними звичками виготовлення знарядь праці для здобування їжі, вона знаходила її готовою у природі: збирала ягоди, трави, горіхи, гриби та інші дари лісів і степів. З розвитком хліборобства й тваринництва збирання природних продуктів харчування та лікарських рослин в Україні відійшло на другий план і стало додатковим заняттям, а в окремих місцевостях набрало форми промислу.

В Україні збирали плоди, листя, цвіт чи коріння кущів і дерев, найчастіше ягоди: суниці, малину, чорниці, брусницю, журавлину (залежно від конкретної місцевості). Найбільше заготовляли малини та чорниці, які вживали свіжими або у вигляді соку; чорниці ще й сушили на зиму. У лісових і лісостепових районах особливо поширеним був збір багатих на вітаміни шипшини, калини, глоду, терену, горобини, а також диких яблук і груш, горіхів ліщини, березового соку.

Окремі види дикорослих рослин використовували як приправу до їжі (кмин, щавель, хрін), а також спорадично вживали як страву, особливо в бідних сім’ях навесні, коли закінчувалися основні припаси їжі або в роки неврожаїв. У страшні 1933 і 1947 роки штучно організованого голодомору для багатьох сімей східних областей України лобода, щавель, кропива, лопух підбіл ставали порятунком від голодної смерті. При потребі листя лободи, вересу, липи, кору й коріння дерев, жолуді селяни додавали до розчину, з якого пекли хліб.

Букові горіхи й жолуді збирали для годівлі свиней; окремі рослини – для різних господарських занять: дикі коноплі й кропиву (лико старих стебел) – для ткацтва; лепеху, кору і коріння дерев – для плетення кошиків, личаків;

смерекові, ліщинові чи березові гілки – для обручів до дерев’яного посуду; мох – для утеплення стін; хвою – для підстилки худобі.

Майже вся територія України багата на гриби, тому їх збір був дуже поширених; збирали білі гриби, підберезники, підосичники, опеньки, лисички, сироїжки, сморжі, печериці та багато інших, назви і види яких по всій Україні дуже різноманітні. Їх варили для щоденного споживання, заготовляли на зиму чи на продаж. Існували різноманітні поради щодо збирання грибів: скажімо, як відбирати їстівні гриби і як знаходити грибні місця. У багатьох селах Прикарпаття навіть не їстівні гриби збирали для їжі, а окремі отруйні гриби заготовляли для господарських потреб; мухомор – для знищення мух, губку – для кресал.

Природні умови різних регіонів України зумовили певні місцеві риси в збиральництві трав, ягід, плодів. Це стосувалося різновиду рослин, до певної міри часу їх збирання. Збиральництвом займалися з урахуванням вегетації рослин, їх смакових чи експлуатаційних якостей під впливом температурного режиму, інших чинників. Наприклад, тільки на Поліссі збирали журавлину і дикий часник, у Карпатах і на Поліссі – чорниці, у Карпатах – букові горішки, живицю. Рослини, з яких для лікування використовували корінь, найчастіше збирали ранньої осені (лопух, арніку). З лікувальною метою заготовляли також плоди, листя та цвіт кущів і дерев: шипшини, калини, сосни, берези, бузини, липи та інших, цілющі властивості яких були відомими ще в давньоруський період.

Окремі ягоди (терен, шипшину) збирали пізньої осені, після приморозків; журавлину – зимою й напровесні, бо вона добре зберігалася під снігом. Дуже важливим було не допустити перезрівання рослин, особливо при зборі лікарських трав.

Велика увага приділялася збору та заготівлі лікарських рослин, таких як бузина, папороть, полин, материнка тощо, тобто тих, що росли поблизу осель, на сінокосах, а також в степах, лісах та гірських пущах. Їм приписували крім усього ще й магічну силу. На Гуцульщині до лікарських нараховували понад 350 видів рослин, отже, збір їх мав велике значення, передусім, для тих, хто займався народним лікуванням. Певні відвари, настої, мазі з лікарських рослин уміла готувати майже кожна господиня, і тому вузлики чи віночки висушених квітів можна було побачити практично в кожній хаті.

Часом найінтенсивнішого збору лікарських рослин в Україні був день напередодні і на саме свято Івана Купала. Напередодні свята, перед заходом сонця, по лікарські трави, квіти збиралися підлітки, молоді дівчата. За звичаєм це робили тільки перед святом і вірили, що роса купальська надасть зібраним рослинам особливої сили.

У Карпатах, зокрема на Західній Бойківщині, лікарська рослини найчастіше збирали у русальну п’ятницю, вважаючи її тоді найбільш