Санітарно-епідеміологічна служба України

Санітарно-епідеміологічна служба України займає ключову позицію в системі охорони здоров'я населення.

Державна санітарно-епідеміологічна служба України є системою органів, установ, закладів, частин і підрозділів, діяльність яких спрямовується на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров'я і життя факторів середовища життєдіяльності, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду щодо безпеки для життя і здоров'я людини продукції та середовища життєдіяльності.

Діяльність державної санітарно-епідеміологічної служби МОЗ України регламентується Законом «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення», Положенням про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, Положенням про санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні, Законом «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» і Санітарним кодексом України.

Основною формою здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду є:

здійснення контролю за проведенням санітарних і протиепідемічних заходів, виконанням програм профілактики захворювань, охорони здоров’я населення;

перевірка дотримання санітарного законодавства;

проведення попереджувального і поточного санітарного нагляду за об’єктами господарювання.

До системи державної санітарно-епідеміологічної служби України належать:

Державна санітарно-епідеміологічна служба – урядовий орган державного управління, який діє у складі МОЗ (Держсанепідемслужба) ;

регіональні (міжобласні) установи Держсанепідемслужби, установи Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, у містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об'єктах з особливим режимом роботи;

заклади Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, у містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об'єктах з особливим режимом роботи;

дезінфекційні станції;

спеціалізовані заклади Держсанепідемслужби, утворені для боротьби з особливо небезпечними (у тому числі карантинними) і небезпечними інфекційними хворобами;

установи, заклади, частини і підрозділи Міноборони, МВС, СБУ, Адміністрації Держприкордонслужби, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державного управління справами;

наукові установи санітарно-епідеміологічного профілю;

об'єднання, центри, лабораторії (наукові та науково-практичні, контрольні, експертні, проблемні) ;

Комітет з питань гігієнічного регламентування та інші установи і заклади, утворені згідно із законодавством.

Посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України є головні державні санітарні лікарі, їх заступники, лікарі-гігієністи, лікарі-епідеміологи та помічники лікарів, які здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд на засадах єдиноначальності, підпорядкованості, підконтрольності та підзвітності головному державному санітарному лікарю установи Держсанепідемслужби вищого рівня.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України, яким за посадою є перший заступник Міністра охорони здоров'я. Призначення на посаду і звільнення з посади головного державного санітарного лікаря України здійснюється Кабінетом Міністрів України.

Регіональні (міжобласні) установи Держсанепідемслужби, установи Держсанепідемслужби в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, на водному, залізничному та повітряному транспорті, об'єктах з особливим режимом роботи очолюють головні державні санітарні лікарі.

Структуру, чисельність працівників, штатні розписи, кошториси установ і закладів Держсанепідемслужби затверджує головний державний санітарний лікар України у порядку, встановленому законодавством.

До Державної санiтарно-епiдемiологiчної служби МОЗ України вiдносяться 776 санепiдстанцiй, а також 1 протичумна станцiя, 27 дезiнфекцiйних станцiй, 50 госпрозрахункових закладiв, 14 науково-дослiдних iнститутiв, кафедри гiгiєнiчного та епiдемiологiчного профiлю вищих навчальних закладiв та закладiв післядипломної підготовки лікарів медичних працівників.

Державний санiтарно-епiдемiологiчний нагляд в Україні здійснюють 809 санепiдзаклади, в яких працюють працюе 49998 осiб. З них лiкарiв – 10249 осiб, спецiалiстiв з вищою немедичною освiтою- 1255, середнiх медичних працiвникiв – 21078 осiб. Забезпеченiсть санепiдзакладiв лiкарями (фiзичнi особи) на 10 тис. населення становить 2, 3 (2006 р. – 2, 2, 2005 piк – 2, 2).

Укомплектованiсть санепiдзакладiв працiвниками ycix професiй складає до штатних посад – 79, 3% (2006 р. – 79, 1%), лiкарями – 69, 7% (2006 р. – 69, 6%), середнiми медпрацiвниками – 86, 1% (2006 р. – 83, 3%, 2005 р. – 84, 1%).

За 8 мiсяцiв 2007 року Державною санітарно-епідеміологічною службою проведено понад 400 тис. обстежень об'єктiв пiдвищеного епiдризику. Порушення вимог caнітарного законодавства реєструвались при проведеннi майже 30% обстежень, (на 26% більше ніж у минулому році). За результатами перевірок не вiдповiдало нормативам 20, 5 тис. проб харчових продуктiв, питної води, об'єктiв довкiлля.

За 8 мiсяцiв 2007 року на порушникiв caнітарнoгo законодавства було:

накладено більше 100 тис. штрафiв на суму близько 8 млн. гривень (у 2006 р. – 92 тис. штрафiв на суму 6, 5 млн. гривень),

понад 600 справ подано на розгляд до opraнів прокуратури (у 2006 роцi – ¬397 справ),

припинялась експлуатацiя 32 тис. об' єктів пiдвищеного епiдризику;

знято з реалiзацiї близько 650 тон недоброякiсних i небезпечних продуктiв харчування, з них 65% вiтчизняного виробництва.

Держсанепідслужбою країни проводиться постійний лабораторний контроль за якістю питної води у місцях водозаборів, на водопровідних спорудах і мережах централізованого господарсько-питного водопостачання з вживанням відповідних заходів у разі виявлення порушень. В Україні за 10 місяців 2007 р. здійснено 38, 6 тис. обстежень водопровідних споруд, з них при 4838 (12, 6%) виявлені грубі порушення протиепідемічного режиму. Найбільша кількість обстежень, при яких встановлені суттєві порушення протиепідемічного режиму, – у Харківській, Полтавській, Луганській областях, найнижча – у Чернівецькій областях і м. Києві. На бактеріологічні показники досліджено 262 тис. проб питної води централізованого водопостачання, відхилення від стандарту встановлено у 9893 пробах (3, 8%). Найвищі рівні невідповідності питної води зареєстровані у Вінницькій, Харківській, Закарпатській, Тернопільській областях, найнижчі – у Волинській області, мм. Севастополі та Києві. На відповідальних осіб об'єктів водопостачання накладено 3307 штрафів. Тимчасово припинялася робота 2635 об'єктів водопостачання. За незадовільну роботу по додержанню санітарного благополуччя по забезпеченню населення якісною питною водою 91 справу передано до органів прокуратури.

Держсанепідслужбою постійно проводиться цільоспрямована санітарно-просвітня робота серед населення, у тому числі із застосуванням засобів масової інформації. З різних питань за 10 місяців 2007 року проведено 25817 виступів по радіо та 5250 – по телебаченню, підготовлено та опубліковано 14100 публікацій у пресі, у тому числі стосовно профілактики гострих кишкових інфекцій та харчових отруєнь – відповідно 5903, 894 і 1986; профілактики отруєнь грибами – 2392, 194 і 700; по боротьбі з тютюнопалінням – 799, 160 і 282; з профілактики йодзалежних захворювань – 391, 101 і 156; щодо ситуації в місцях організованого відпочинку – 362, 258 і 403, стану пляжів – 369, 206 і 286; питного водопостачання – 811, 416 і 776. Проводяться семінари-наради з адміністрацією загальноосвітніх закладів щодо профілактики гострих кишкових захворювань, харчових отруєнь, отруєнь грибами та інших питань.

 

 

Вардинець І. С., Тарасюк В. С., Семків М. П., Козаков Г. К. Соціальна медицина та організація охорони здоров'я: підручник для вищих навч. мед. закл. I-II рівнів акредитації. – Т. : Лілея, 2002.

Голяченко О. М., Сердюк А. М., Приходський О. О. Соціальна медицина, організація та економіка охорони здоров'я. – Тернопіль-Київ-Вінниця: Лілея, 1997.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 2004 року № 4004-XII // ВВР. – 2004. – № 27.

Пономаренко В. М., Грузєва Т. С., Кульчицька Т. К. Здоров’я нації як основа стійкого соціально-економічного розвитку. – К. : Український інститут громадського здоров’я, 2004.

Постанова КМУ від 19 серпня 2002 р. № 1218 “Про затвердження Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України” // Збірник нормативних документів у галузі медицини. – К. : Медицина, 2006.