Селянське самоврядування в Російській імперії за умов Першої Світової війни (1914 – лютий 1917 рр.)

У пореформені часи селянське самоврядування не проявляло себе як представник і захисник інтересів селянського загалу, слухняно виконуючи (хоча і не так ефективно, як уявлялося «батькам» селянської реформи) вказівки місцевої адміністрації з виконання у селі фіскальних завдань [3, 57; 4, 226; 22, 222]. Активізація діяльності установ селянського самоврядування, підвищення їх ваги у житті сільського соціуму спостерігалися на початку ХХ ст., під час селянських виступів 1902-1904 рр. і революційних подій 19051907 рр., у рамках протесту, пов’язаного, передусім, з невирішеністю земельного питання, селяни часто вимагали негайного переобрання очільників установ станового селянського самоврядування [7, 13; 33, 82-83; 34, 64-65]. Серед причин таких радикальних кроків слід вказати зловживання і порушення законодавчих норм очільниками цих установ при зборі податків і покаранні односельців; підлоги документів; надмірне «услужіння» місцевим чиновникам; підкупи селян-ви- борщиків; розкрадання «мирських» грошей; тиск на учасників сільських й волосних сходів, з метою примусити їх прийняти приговори-рішення в інтересах членів волосних правлінь або заможних односельців, приміром, про підвищення платні волосному старшині, передачу в оренду за мізерні кошти громадської власності тощо [35, 27-29; 36, 18; 37, 15; 38, 36-216]. Зокрема у селянських приговорах 1905-1907 рр. зазначалося: «Волосне управління нехай буде змінено» [38, 139]; «населення волості має користуватись повною свободою у виборі посадових осіб і веденні своїх громадських справ» [39, 116], «замість теперішнього волосного управління, яке залежить від земського начальника, улаштувати управління, яке б залежало від нас, селян, не на папері, а на ділі» [39]. Безумовно не останню роль у протестах селянського загалу проти сільських посадовців відіграли і соціальні чинники: часто очільниками волосних установ ставали куркулі- «мироїди», які під час виборів на волосних сходах не гребували відверто авантюрними способами отримання посади: спеціально підготовлені чисельні «горла- ни» голосно вигукували їх прізвища на сходах, чим забезпечували перемогу під час голосування [40, 157]. Проте, під час революції 1905-1907 рр. було і чимало випадків, коли старости та волосні старшини самі брали участь в акціях опору на селі, виступали разом з «миром» (іноді навіть самі очолювали ці акції) проти свавілля земських начальників, високих податків, за скасування станових обмежень щодо селянства, «справедливе» користування землею, угіддями, лісами тощо [17; 36, 18; 38, 35-216; 41, 135; 42, 35].

З приборканням революційних виступів селянства та з початком аграрних реформ 1906-1911 р., уперше окреслилось серйозне протистояння між сільськими посадовцями (селянською бюрократією) та представницькими установами самоврядування селян – сільськими і волосними сходами. З одного боку, старостам і волосним старшинам були надані певні повноваження у правовому оформленні володінь хуторян й відрубників (зокрема волосні старшини часто входили до складу землевпорядних комісій, які безпосередньо займалися земельним розділами; підписами і печатками старшин та старост скріплювалися рішення сходів щодо виділення земельної ділянки відруб- нику тощо) ; з іншого – протестні акції селян (часто в них брала участь уся громада), в умовах наступу держави на общинне землеволодіння, засвідчили, що «мир» чинить опір спробам влади розколоти його [43, 330-331; 44, 102]. Відповідно, селянська бюрократія, сприяючи реалізації офіційної аграрної політики, опинилась на протилежному боці, оскільки, як зазначалось вище, представляла нижчу ланку адміністративної вертикалі. У 1912 р. було розпочато реалізацію реформи волосного суду, розроблену урядом П. Сто- липіна. Сутність реформи полягала в інтеграції станового суду селян до загальноімперської системи судових установ, переведенні правової бази діяльності волосних судів з усного, традиційного права на засади офіційного «писаного». При цьому волосні старшини ставали очільниками нових судових структур – верхнього сільського суду [45, 2-3; 46, 12]. Селянство сприйняло