Скільки разів Росія анексувала Крим…

Предмет:

Тип роботи:

Доповідь

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

кількість жертв з'ясувати проблематично. В літературі фігурують різні експертні оцінки. Перша з них була оприлюднена С. Мельгуновим у його книзі, що побачила світ у Берліні у 1923 р. Мельгунов наводив показання письменника І. Шмельова лозаннському суду, який твердив, посилаючись на офіційні більшовицькі джерела, про 56 тис. розстріляних – військових і цивільних. Сам письменник мав сумніви щодо цієї цифри і називав суду іншу – 120 тис. Остання за часом з опублікованих оцінок жертв червоного терору в Криму належить В. Булдакову: «Впродовж зими 1920-1921 рр. в Криму було розстріляно, утоплено в морі, прилюдно повішено чи не 100 тис. осіб – не тільки з числа «офіцерів, чиновників воєнного часу, солдат, працівників в установах добрармії», яким було наказано з'явитися на реєстрацію, але й маса представників інтелігенції. Оскільки багато видних місцевих комуністів аж ніяк не вітали розгул кривавого безмежжя, не доводиться сумніватися, що ця акція інспірувалася з більшовицького центру, хоча зберігалася й інерція низових ініціатив». Твердження про інспірованість терору з більшовицького центру Булдаков підкріплював посиланням на вагомий документ, щоправда, більш раннього походження. 28 липня 1920 р. Й. Сталін телеграфував Л. Троцькому: «Наказ про поголовне винищення Врангелів- ського комскладу (командирського – авт.) маємо намір видати й поширити в момент нашого загального наступу».

Привідкрив сторінку у тій страхітливій історії у 1923 р. під час обговорення рукопису роману М. Тартаковського «В тупике» Ф. Дзержинський. Письменник згадував: «Офіцери з'явилися на перереєстрацію. І почалася кривава бійня без будь-якого сенсу. Всіх, хто з'явився, заарештовували, ночами виводили за місто і там розстрілювали. Я спитав Дзержинського, для чого все це було зроблено? Він відповів: – «Бачите, отут було зроблено велику помилку. Крим був основним гніздом білогвардійщини. І щоб розорити це гніздо, ми послали туди товаришів із цілком винятковими повноваженнями. Але ми ніяк не могли думати, що вони ТАК використають ці повноваження».

«Товаришів із цілком винятковими повноваженнями» очолювали угорський комуніст Бела Кун, якого призначили на посаду голови Кримського ревкому, його заступник Ю. Гавен (псевдонім латиша Я. Даумана) і секретар Кримського комітету РКП (б) Землячка (підпільна кличка Р. Залкінд). У січні 1921 р. Бела Куна відкликали до Москви і його замінив М. Поляков, але це не позначилося на ході червоного терору.

Втопивши Крим у крові своїх політичних ворогів, Кремль зробив натомість низку кроків, аби заручитися підтримкою місцевого населення. 18 жовтня 1921 р. була прийнята Постанова ВЦВК і РНК «Про автономію Кримської Радянської Соціалістичної республіки», що створювалася як «територіальна» автономія у складі РСФРР. В. Ленін і М. Калінін підписали декрет про утворення Кримської АСРР. Керівником Раднаркому (який мав як виконавчі, так і законодавчі функції) Кримської АСРР став С-Г. Саїд- Галієв. На почесну посаду голови Кримського ЦВК був обраний Ю. Гавен. Татарам в уряді дісталося 4 наркомати з 13. Наркомом землеробства став У. Ібраїмов, робітничо-селянської інспекції – І. Ібраїмов, освіти – К. Хамзін, охорони здоров'я – Х. Чапчакчі. Наявністю татарських функціонерів на важливих посадах у системі влади центр давав зрозуміти, що республіка має національний характер. Однак їх функціональні обов'язки були істотно обмежені. Згодом, 11 листопада 1921 р., делегати І установчого з'їзду рад Криму постфактум схвалили ті рішення, що вже були прийняті кримськими і центральними органами влади напередодні з'їзду.

Йдучи зовні назустріч бажанням керівників кримськотатарського руху, кремлівські керманичі, водночас поступово концентрували в руках своїх ставлеників всі керівні висоти в республіці. Татаризація в Кримській АСРР відбувалася доволі штучно й обмежено, а з 1928 р., після ліквідації кримськотатарського субцентру влади (розстрілу В. Ібрагімова та його соратників), звелася нанівець. На кінець 30-х рр. усі напрямки коренізації в республіці були згорнуті, виконавці – репресовані. Здійснивши в 1944 р. най- масштабнішу в історії Криму акцію масової депортації автохтонного населення, радянська влада перегорнула, як вважала на той час, останню сторінку у тривалих маневрах із місцевими етнічними громадами. Разом із ними зникли й формальні підстави для територіальної автономії Криму. У червні 1945 р. Кримська АРСР була перетворена на область у складі РРФСР.

Як і за рахунок яких факторів населення Криму стало переважно російським?

До анексії Росією (1783) Кримське ханство було моноетнічною державою, в якій кримські татари становили понад 92% населення. Згідно з матеріалами п'ятої ревізії 1795 р. у Криму мешкали 157 319 осіб, з них – 126 тис. кримських татар. Під тиском властей кримські татари почали масово емігрувати до Туреччини, на місце мусульман поступово прибували нові мешканці з різних куточків Росії. Після кількох хвиль еміграції чисельність татар у Криму істотно зменшилася: внаслідок першої хвилі еміграції в 1780- 1790-ті рр. в чотири рази, а після Кримської війни – вдвічі. Попри це, татари залишалися абсолютною більшістю на півострові (понад 50%) аж до 1864 р., а також відносною етнічною більшістю до кінця XIX ст. (близько 36% в 1897 р.). За переписом 1897 р., із загальної кількості кримських татар (187 943), зафіксованих у Таврійській губернії (102 274 чоловіки і 85 669 жінок), у Криму проживало 186 212 осіб. У всіх повітах півострова, за винятком Перекопського, вони переважали решту етнічних спільнот. Кримські татари, як і українці та німці, в переважній своїй масі (83, 7%)