Скільки разів Росія анексувала Крим…

Перше російське населення півострова склали по суті військові, введені сюди відповідно до умов Кучук-Кайнарджійської угоди. Згодом воно зростало за рахунок стихійної міграції, щоправда, спонтанної та малозначущої в умовах кріпосництва. Частково півострів залюднювався за рахунок розміщення військових гарнізонів, заснування міст та портів, земельних пожа- лувань дворянам і чиновникам. Така практика збільшувала у Криму чисельність слов'янського населення з числа відставних військовослужбовців, чиновництва, державних селян та кріпаків. Відомо, що відставні солдати заснували села Петровська Слобода, Зуя, Мазанка, Ізюмівка та ін. За рахунок державної колонізації населення півострова зросло на 70 тис. осіб, сягнувши на середину ХІХ ст. 315 тис. Утім, руйнівна для Росії Кримська війна 18531856 рр. перекреслила досягнення попередніх років. Унаслідок масової еміграції татар до Туреччини в 1860 р. знелюдніли 678 поселень, населення півострова на 1863 р. скоротилося до 192 360 осіб. Якісні зміни в населенні краю відбулися вже у пореформену епоху.

На час Першого всеросійського перепису російське населення у Євпаторійському повіті становило 39%, Перекопському – 45, 3%, Сімферопольському – 37, 7%, Ялтинському – 30, 2% та Феодосійському – 42, 2%. У загальній структурі населення Таврійської губернії на росіян припадало 27, 9% (404 463 осіб). Російське населення було найбільш урбанізованим – 49, 1% росіян (142 062 особи) проживали у містах. У соціальному плані російські міські жителі складалися з робітників промислових підприємств, службовців та інтелігенції. Рівень писемності в їхньому середовищі становив 31, 96%.

Тільки з початку XX ст. (1917) найбільшим у відносному значенні (понад 41% усього населення) етносом Криму стали росіяни. Стрімке збільшення російської громади було пов'язане з революційними подіями на теренах Російської імперії – Крим перетворився на штаб-квартиру російського білогвардійського руху, транзитний пункт біженців та політичних емігрантів, місце дислокації іноземних військ.

На середину 20-х рр. етнополітична ситуація у Криму в цілому стабілізувалася. В 1926 р. тут мешкало 301, 4 тис. росіян (42, 2%), 179, 8 тис. татар (25, 2%), 77, 4 тис. українців (10, 8), 39, 9 тис. євреїв (5, 6), 43, 6 тис. німців (6, 1), 16, 0 тис. греків (2, 2%), 11, 4 тис. болгар (1, 6%), 10, 7 тис. вірмен (1, 5%), решту – 33, 8 тис. (4, 7%) становили представники інших етносів.

Згідно з даними перепису 1939 р., російська громада зросла до 558, 5 тис. (49, 6%), татарська – до 218, 9 тис. (19, 4%), українська – до 154, 1 тис. (13, 7%), єврейська – до 64, 5 тис. (5, 7%), німецька – до 51, 3 тис. (4, 6%), грецька – 20, 7 тис. (1, 8%), болгарська – 15, 3 тис. (1, 4%), вірменська 12, 9 тис. (1, 1%).

Неспівставне з рештою громад збільшення абсолютної чисельності росіян та українців відбулося передовсім унаслідок напливу робітників та інженерно-технічних працівників на об'єкти індустріалізації, євреїв – в контексті здійснення радянського проекту єврейської аграризації. Решта етнічних громад зростала майже винятково за рахунок природного приросту, на який суттєво вплинули голод та репресії. Кримські татари мали один з найменших показників приросту, хоч у 1939 р. статистика порахувала їх разом з поволзькими татарами. Загалом співвідношення етнічних груп в населенні Криму між 1926 і 1939 рр. мало змінилося.

Докорінні зміни в абсолютних і відносних показниках структури людності півострова сталися під час Другої світової війни. Перший варіант генерального плану «Ост» відомство Гіммлера представило в липні 1941 р. Межа німецької колонізації в ньому проводилася від Балтики до Ладозького озера, Брянська і далі, захоплюючи Україну і Крим. За 30 повоєнних років із цієї території передбачалося депортувати або винищити до 45 млн місцевих мешканців. За другим варіантом плану, розробленим у квітні 1942 р., депортації або винищенню підлягали до 50 млн осіб. Крим разом із Литвою та Херсонською областю називався серед районів першочергової колонізації райхснімцями. Півострів мав іменуватися Готенландом, Сімферополь – Готенбургом, а Севастополь – Теодоріхсхафеном (морська гавань на честь вождя готських племен Теодоріха). Першим етапом здійснення плану зміни етнічного обличчя Криму стало знищення євреїв, разом з якими гинули представники унікального етносу – кримчаки.

Першу депортацію за національною ознакою у Криму сталінський уряд здійснив ще у серпні – вересні 1941 р. У віддалені регіони СРСР, передусім у Казахстан, були виселені 53 тис. німців. Разом із членами родин від мішаних шлюбів і додатково депортованими за рішенням Воєнної ради Кримського фронту в грудні 1941 р. кількість виселених німців склала 63, 4 тис. осіб.

29 травня 1942 р. ДКО розпорядився виселити з Краснодарського краю усіх «соціально небезпечних» громадян, до яких були зараховані, крім німців і румунів, кримські татари. Отже, крім тих радянських громадян, які мали долю народитися німцями і румунами, до числа репресованих потрапили й кримські татари.

На світанку 18 травня 1944 р. кримським татарам було оголошено, що вони за зраду Батьківщини караються виселенням. За три дні було завантажено в залізничні ешелони 180 тис. осіб. Разом з тими, хто був мобілізований на трудовий фронт райвійськкоматами, кількість вилучених з Криму осіб татарської національності сягнула 191 тис.

2 червня ДКО прийняв додаткову постанову стосовно виселення «німецьких пособників» з числа болгар, греків і вірмен. Виселялися не