Скільки разів Росія анексувала Крим…

Унаслідок цих дій Кремля з етнічного організму Криму були хірургічно видалені етноси, що фактично були його автохтонним населенням, а також нащадки іноземних колоністів. Разом із ними зникли й формальні підстави для територіальної автономії Криму. У червні 1945 р. Кримська АРСР була перетворена на область у складі РРФСР.

Депортуючи кримських татар та представників інших «небажаних» національностей з Криму, у Кремлі потурбувалися про те, щоб не залишилося слідів їхнього перебування на географічній мапі. Указом Верховної Ради РРФСР від 14 грудня 1944 р. було перейменовано 11 з 26 районів та їх райцентрів, які мали в назвах татарське або німецьке коріння – Ак-Мечеть, Ак-Шейх, Біюк-Онлар, Курман-Кемельчі, Карасубазар, Сейтлер, Лариндорф, Фрайдорф. Після офіційної ліквідації автономії кримські обласні організації представили на затвердження Президії Верховної Ради РРФСР клопотання про перейменування 327 населених пунктів. На кінець літа 1945 р. серед назв 409 сільрад не залишилося жодної татарської.

Заступник голови РНК РРФСР А. Гриценко в листі до Г. Маленкова і О. Ко- сигіна повідомляв після звільнення Криму, що його населення не перевищує 633 тис. осіб (за переписом 1939 р. воно дорівнювало 1126 тис.). Майже двократне зменшення населення пояснювалося багатьма причинами. У 1941 р., як уже зазначалося, Й. Сталін розпорядився вислати з півострова 63, 4 тис. німців. Під час окупації жертвами нацистів стали понад 133 тис. місцевих жителів. До Німеччини на примусові роботи було вивезено 85, 5 тис. молоді. Десятки тисяч кримчан загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни, десятки тисяч були евакуйовані в радянський тил. Нищівним демографічним ударом стала масштабна (понад 240 тис. осіб) депортація 1944 р. Крим перебував у стані демографічної та гуманітарної катастрофи. Якщо до війни у містах Севастополь і Керч проживало понад 100 тис. громадян, то після втечі окупантів у першому з них залишилося 1019, а в другому – 11 мешканців. На початку 1945 р. у семи з 26 сільських районів майже не залишилося мешканців.

Відродити зруйновані промисловість та сільське господарство в таких умовах було неможливо. Вихід із ситуації радянське керівництво бачило в здійсненні «добровільно-примусових» переселень громадян. У 1944 р. з п'яти російських (Воронезької, Курської, Орловської, Тамбовської і Ростовської) та чотирьох українських (Київської, Вінницької, Житомирської і Подільської) областей прибуло 62 тис. селян. Десятки тисяч переселенців поселилися в Кримській області у перші повоєнні роки. Вони були розселені в напівзруйнованих обійстях депортованих. Сюди ж в організованому порядку прибували демобілізовані солдати. Однак до початку 1950 р. більше половини (56, 6%) переселенців покинули негостинний Крим. Становище майже не покращилося в наступні роки. За звітом керівника переселенського відділу Кримського облвиконкому М. Пузакіна, протягом 1950-1953 рр. до Криму переселилося 11 974 родини, а залишила його 3071 родина.

Журналіст О. Аджубей, який у вересні 1953 р. супроводжував тільки-но обраного на пост першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова в поїздці по Криму, згодом згадував: «Більш за все Микиту Сергійовича вразили і схвилювали натовпи переселенців... Мовчазна сіра маса людей перекривала дорогу і так само мовчки, не розступаючись, чекали, доки машини зупиняться. Люди довго не розпочинали розмови, даючи можливість Хрущову почати першим. Потім з натовпу лунало одне запитання, друге, третє. Про їжу, житло, допомогу. Переселенці переважно приїхали з Росії, з Волги, з північних російських областей. Це я зараз пишу «приїхали», а вони кричали «нас пригнали» – звичний стогін людей, які втратили надію на кращу долю. З натовпу лунали і зовсім істеричні вигуки: «Капуста тут не росте, капуста в'яне».

Після зустрічей з переселенцями М. Хрущов вилетів до Києва, хоч і не планував цього раніше. Зустрівшись з українськими керівниками, він наполягав на посиленні переселенського руху до Криму. «Там мешканці півдня потрібні, хто любить садочки, кукурудзу, а не картоплю», – говорив він. Уже з 1953 р. переселенський рух до Криму з України збільшився, а з Росії послабився.

Новий етап етнонаціональної історії півострова пов'язаний із передачею Криму до складу УРСР. Тоді ж була розроблена державна переселенська програма, в контексті якої для переселенців держава будувала типові масиви (3-6 тис. будинків на рік упродовж 1956-1959 рр.). Приєднання Криму до України позитивно позначилося на його соціально-економічному та культурному розвиткові. Як показав Всесоюзний перепис населення 1959 р., людність півострова зросла до 1 201, 5 тис. проти 1 126, 2 тис. у 1939 р. За наступні 30 років чисельність населення сягнула 2 430, 5 тис. Основний приріст забезпечував механічний рух населення. Це, однак, не заперечує того факту, що Крим відноситься до регіонів, етнічний склад населення яких зазнав докорінних змін саме внаслідок селективної політики уряду СРСР, скерованої на стимулювання збільшення російського компоненту. На окремих етапах вона набирала форми відвертого геноциду щодо автохтонного населення.

Кількість росіян між переписами 1959 і 1989 рр. зросла з 267, 7 тис. до 625, 9 тис., але їхня питома