Соціально-захисна спрямованість державної соціальної політики за умов трансформації українського суспільства

На підставі вивчення сучасного досвіду діяльності територіальних центрів соціальної допомоги, центрів соціальної реабілітації інвалідів, соці-альних служб для молоді та інших соціальних служб автором установлена недостатність заходів, що вживаються ними з метою удосконалення меха-нізмів здійснення соціального захисту. До того ж ці кроки переважно не виходять за межі державного сектора і наявних бюджетних ресурсів.

З цієї точки зору більш ефективним і відповідаючим вимогам ситуації, що склалася в нашій країні, уявляється досвід діяльності Центру соціальної допомоги Одеського міськвиконкому, набутий у 1994-1998 рр. у ході проведення соціального експерименту з організації соціальної підтримки широких верств населення. Під час цього експерименту на підставі оптимізації структури служб соціальної допомоги, об'єктивної оцінки за допомогою системи соціальних характеристик різнобічних потреб людей, введення обґрунтованих норм і нормативів соціальної допомоги здійснювалося максимально ретельне, раціональне використання наявних бюджетних ресурсів. Водночас була налагоджена система залучення до сфери соціального захисту населення додаткових фінансових, матеріально-технічних фізичних, інтелектуальних, інформаційних ресурсів. Всіляко стимулювалася ділова, творча активність непрацездатних громадян. Уперше в місті Центром були здійснені організаційно-правові прецеденти з роздержавлення соціальних послуг, започатковані рівноправні партнерські відносини між органами місцевого самоврядування і недержавними суб'єктами соціального захисту.

Предметом подальшого наукового дослідження та практичного застосування може бути також діяльність створених Центром лабораторії нових соціальних технологій, служби соціально-психологічної допомоги, школи соціальних працівників, досвід розробки та реалізації міських соціальних програм на підставі соціальної паспортизації та соціального моніторингу поточного стану різних верств населення.

Доведено, що наукові та організаційно-методичні підходи, покладені в основу соціального експерименту, себе повністю виправдали, а новаторські напрацювання Центру, продовжені під керівництвом автора Одеським суспільним інститутом соціальних технологій, стали науково-методичним підґрунтям для впровадження в Україні нової соціальної технології – механізму соціального замовлення.

У роботі досліджено феномен соціального замовлення як технології комплексного вирішення соціальних проблем, розроблені наукова концепція та робочі проекти основних нормативних документів, які регламентують його застосування на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.

Доведена принципова можливість застосування механізму соціаль-ного замовлення органами державної і місцевої влади на основі існуючої в Україні нормативно-правової бази. Однак широкому упровадженню цієї соціальної технології заважають відсутність спеціального закону про соціальне замовлення, а також певна психологічна інерція держструктур, які поки що не звикли сприймати недержавні організації як рівноправних партнерів у здійсненні соціальної політики.

Підкреслюється, що в умовах адміністративної реформи, яка здійсню-ється в Україні з одночасним скороченням чисельності держслужбовців, упровадження соціального замовлення в практику роботи органів державної влади та місцевого самоврядування дасть змогу їм успішно впоратися з усе зростаючими потребами соціального захисту та стимулюватиме перерозподіл соціальної відповідальності між державою і суспільством.

У Висновках дисертації наведено основні концептуальні положення, що випливають із комплексного дослідження наукової проблеми неаде-кватності існуючої в Україні моделі державної соціальної політики соціально-економічній і політичній ситуації, що склалася в українському суспільстві.

Використання у дослідженні концепції соціальної держави в її полі-тичному й історичному вимірах дало змогу виробити науково обґрунтовані підходи до розбудови в нашій країні найбільш перспективної соціально-ліберальної моделі соціальної держави та удосконалення існуючої в Україні соціальної політики. Головним орієнтиром цих перетворень має бути досяг-нення європейських та міжнародних стандартів якості життя людей.

Значної уваги в роботі приділено проблемі соціальної стратифікації як основи адресності соціально-захисних заходів. Доведено, що без ретельного вив-чення особливостей, соціальних потреб і інтересів кожної соціальної групи, кож-ної сім'ї і людини неможливо здійснювати їх ефективний соціальний захист. Причому йдеться не тільки про соціально уразливі, а й про всі соціальні групи суспільства, узгодження інтересів яких є одним із завдань соціальної політики.

В роботі підкреслюється важлива роль соціологічних методів, по-перше, під час визначення завдань і пріоритетів соціальної політики шляхом вивчення потреб і інтересів різних соціальних груп, по-друге, при оцінці ефективності здійснюваних соціально-політичних заходів шляхом вимірю-вання самооцінки населенням свого соціального стану.

На підставі дослідження змісту, місця та ролі соціального захисту як складової соціальної політики, аналізу стану його нормативно-правової бази обґрунтовано найбільш дієві форми і методи здійснення соціального захисту, запропоновано шляхи його удосконалення і розвитку в Україні за умов трансформації українського суспільства.

Щодо удосконалення підходів до здійснення соціальної політики у за-гальнодержавному вимірі автор вважає, що повноваження Міністерства праці та соціальної політики України, виходячи з сучасних вимог, істотно обмежені і неповною мірою відповідають завданням, які повинна вирішувати соціальна політика соціальної держави. Тому доцільно доручити одному з вищих держав-них органів (це може бути і Мінпраці) функцію провідника соціально-полі-тичного курсу уряду України та покласти на нього повноваження коорди-натора діяльності усіх суб'єктів соціальної політики. Пропонується також законодавчо встановити пріоритетне місце соціальної політики серед інших напрямів державної політики і визначити порядок її формування і реалізації.

В дисертації шляхом соціального експерименту відпрацьовані підходи до впровадження соціальних новацій у сферу соціального захисту. Ці підходи базуються на здійсненні повного науково-дослідного циклу: від ідеї і теоретич-ного обґрунтування концепції, через розробку програми, проведення експери-менту до практичної реалізації його результатів. Саме такий підхід дає змогу