Соціокультурні основи функціонування економіки

Комунікативна функція полягає в розповсюдженні інформації як у самому інституті з метою управління його діяльністю, так і в його взаємодії з іншими інститутами.

Найбільш важливими соціальними інститутами сучасного суспільства є:

• економічні, що регулюють соціальні зв’язки в господарській сфері, забезпечують процес виробництва, виконують нормативно-розподільну функцію, розподіляючи та перерозподіляючи матеріальні блага чи їх еквіваленти. Вони формують економічний потенціал суспільства, підтримують стійкість його соціальної структури, розмежовують організації і професійно-статусні групи за способами і якістю споживання, за типами способу життя;
• політичні, що регулюють соціальні зв’язки з приводу використання влади, її здійснення та розподілу. Політичні інститути встановлюють і підтримують політичну владу соціальної групи, що домінує в суспільстві, забезпечують відтворення і стійке збереження ідеологічних цінностей;
• культури та соціалізації, діяльність яких зв’язана з розвитком і поширенням культури, соціалізацією особистості, засвоєнням нею соціальних цінностей. Соціокультурні інститути засвоюють, а потім відтворюють культурні та соціальні цінності, нагромаджувані в процесі соціальної діяльності, залучають індивідів до певних субкультур, а також регулюють їх соціалізацію через засвоєння стійких соціокультурних стандартів поведінки, захист відповідних цінностей і норм.

Одним з найважливіших соціокультурних інститутів є сім’я. Його діяльність, відносини між батьками та дітьми, методи виховання тощо визначаються системою правових та інших соціальних норм. Поруч із цим інститутом функціонують соціокультурні інститути освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, культурно-виховні та ін.

Будь-який соціальний інститут успішно функціонуватиме тільки за певних умов:

1. наявність відповідних норм і приписів, що регулюватимуть поведінку людини в межах інституту;
2. інтеграція інституту в соціально-політичну, ідеологічну й ціннісну структуру суспільства, що забезпечує формально-правову основу його діяльності, з одного боку, і можливість здійснювати соціальний контроль над інституціональними типами діяльності – з другого;
3. наявність матеріальної бази, яка б забезпечувала успішне виконання інститутом нормативних приписів і здійснення соціального контролю.

Усі соціальні інститути у своїй діяльності взаємозв’язані. Так, організація виробництва забезпечує сімейні потреби в квартирах, одязі, продуктах харчування; державна політика визначає перспективи розвитку освіти; торгівля враховує запити споживача, релігія впливає на розвиток освіти і діяльність державних установ тощо.

 

 

У сфері господарювання важливими елементами є не тільки ресурси, машини, виробництво, але й людські стосунки різного плану – з партнерами, клієнтами, спеціалістами, підлеглими, представниками влади і трудових колективів. Від того, наскільки гармонічно складаються ці відносини, залежить авторитет, репутація, імідж компанії та відповідно – успіх підприємства у цілому. Внутрішніми моральними стимулами господарської поведінки має бути усвідомлення обов´язку і моральні почуття: добра воля, совість, відповідальність.

Витоки моральних принципів економіки сягають давнини. Ще в конфуціанській культурі склалась особлива етика ділових стосунків: обов´язок, справедливість, доброчинність були на першому місці у відносинах між людьми. «Шляхетний муж» Конфуція «спочатку проявляє обов´язок, потім отримує вигоду». Вражаючі економічні успіхи сучасної Японії, Китаю та інших країн Далекого Сходу та Південно-Східної Азії значною мірою обумовлені саме пануванням принципів конфуціанської етики в господарській діяльності.

Для Античності також була характерна невідривність принципів господарювання від моральних норм. Так, для Аристотеля господарство не було чимось окремим і самоцільним, а являло собою ойкономію, тобто управління домом в ім´я блага домочадців; об´єднання домогосподарств утворювало автаркічний поліс, який був не лише господарським об´єднанням, але і моральним цілим, покликаним забезпечити самореалізацію громадян. До елементів ринкових відносин, що почали розвиватися у період античності, Аристотель ставився дуже критично: він вважав, що грошовий обіг не повинен ставати самоцільним, а бути лише засобом для забезпечення головного – благополуччя дому. Він протиставляв ойкономію хрематистиці – мистецтву примножувати гроші. Ринкові зв´язки, згідно з Аристотелем, розпалюють бажання людей, роблять їх ненаситними, в результаті чого вони прагнуть мати все більше і більше, забуваючи про міру.

В епоху європейського Середньовіччя принципи господарювання продовжують тісно пов´язуватися з моральними міркуваннями, виступають включеними у релігійно-етичну сферу. Християнство розглядало працю як богоугодну справу, яка повинна виконувати роль засобу забезпечення харчування, подолання лінощів, приборкання хтивості і умертвіння плоті. Розміри виробництва обмежувались природними потребами. Прагнення мати більше, ніж необхідно, розглядалось як жадність – один із смертних гріхів; особливо засуджувалось лихварство.

Виділення господарювання в якості відносно самостійної сфери суспільного життя відбувається в епоху Нового часу, коли формуєтьсякапіталізм – раціонально організована система господарювання, що заснована на найманій праці, вільному підприємництві і характеризується невгамовною діловою активністю. При цьому складається нове розуміння праці як діяльності, спрямованої на невпинне розширення справи і отримання прибутку. Основним мотивом господарської активності стає принцип економічної раціональності: отримати максимальний результат з найменшими витратами.

Таким чином, формування європейського капіталізму являло собою грандіозну ціннісну трансформацію, суть якої полягала у раціоналізації життя, пануючій ролі науково-технічного розуму, який поступово перетворився на самостійний та домінуючий фактор суспільного життя. Найважливішою і вирішальною сферою цього історичного перетворення стало формування автономії господарювання, що дозволяє охарактеризувати сучасне суспільство в цілому як техніко-економічну цивілізацію.

Саме засилля економічного у житті сучасного західного суспільства і породило його глибоку кризу. Це проявляється і в конфлікті з природою, і в тривожних ознаках соціальної дезінтеграції внаслідок втрати духовності. Пропагується споживацька ідеологія, у людей виховуються псевдопотреби і псевдоцінності. Економіка перетворюється на могутній засіб спотвореної соціалізації, і цей процес набуваєнеконтрольованого характеру. Через могутні засоби