Соціокультурні основи функціонування економіки

Т. Щульц вніс величезний внесок у становлення теорії людського капіталу на початковому етапі її розвитку, в її прийняття науковою громадськістю і популяризацію. Він одним з перших ввів поняття людського капіталу як продуктивного чинника. І зробив багато чого для розуміння ролі людського капіталу як головного двигуна і фундаменту індустріальної і постіндустріальної економік.

Основними результатами інвестицій в людину Шульц вважав накопичення здібностей людей до праці, їх ефективну творчу діяльність у суспільстві, підтримка здоров'я і т. д. Він вважав, що людський капітал має необхідні ознаками продуктивного характеру. ЛК здатний накопичуватися і відтворюватися. За оцінками Шульца, з виробленого в суспільстві сукупного продукту на накопичення людського капіталу використовується вже не 1 / 4, як випливало з більшості теорій відтворення XX століття, а 3 / 4 його загальної величини.

Г. Беккер, мабуть, першим переніс поняття ЛК на мікрорівень. Людський капітал підприємства він визначив як сукупність навичок, знань і умінь людини. Як інвестицій в них Беккер врахував в основному витрати на освіту та навчання. Беккер оцінив економічну ефективність освіти, перш за все, для самого працівника. Додатковий дохід від вищої освіти він визначив так. З доходів тих, хто закінчив коледж, він віднімав доходи працівників із середньою загальною освітою. Витратами освіти вважалися як прямі, так і альтернативні витрати – упущений дохід за час навчання. Віддачу від інвестицій в освіту Г. Беккер оцінив як відношення доходів до витрат, отримавши приблизно 12-14% річного прибутку.

У 1992 р. професор економіки і соціології Чиказького університету Г. С. Беккер був удостоєний Нобелівської премії з економіки за «Поширення сфери мікроекономічного аналізу на цілий ряд аспектів людської поведінки і взаємодії, включаючи неринкову поведінку». Головні книги Беккера -»Економіка дискримінації», «Людський капітал» і «Трактат про сім'ю» присвячені різним аспектам теорії людського капіталу.

Особливий внесок Беккер зробив до теорії конкуренції, стратегії і розвитку фірми. Він ввів розрізнення між спеціальними і загальними інвестиціями в людину. І виділив особливе значення спеціального навчання, спеціальних знань і навичок. Спеціальна підготовка працівників формує конкурентні переваги фірми, характерні і значущі особливості її продукції і поведінки на ринках, в кінцевому підсумку, її ноу-хау, імідж і бренд. У спеціальній підготовці зацікавлені в першу чергу самі фірми і корпорації, і вони фінансують її. Ці роботи Беккера стали основою створення сучасної теорії фірми та конкуренції.

Беккер в рамках теорії людського капіталу досліджував структуру розподілу особистих доходів, вікову їх динаміку, нерівність в оплаті чоловічої і жіночої праці і т. д. Він довів і політикам, і підприємцям на великому статистичному матеріалі, що освіта є фундаментом збільшення доходів і найманих працівників, і роботодавців, і держави в цілому. У результаті політики, фінансисти і підприємці стали розглядати вкладення в освіту як перспективні капіталовкладення, що приносять дохід.

Беккер в своїх роботах розглядав працівника як комбінацію однієї одиниці простої праці та відомого кількості втіленого в ньому людського «капіталу. Його заробітну плату (дохід) – як поєднання ринкової ціни його простої праці і доходу від вкладених в людину інвестицій. Причому, основну частину доходу працівникові, за оцінками Беккера, а також розрахунками інших дослідників, приносить саме людський капітал.

Поняття людського капіталу (Human Capital) з'явилося в публікаціях другої половини XX століття в працях американських вчених-економістів Теодора Шульца і Гарі Беккера (1992 р.). За створення основ теорії людського капіталу (ЛК) їм були присуджені Нобелівські премії з економіки – Теодору Шульцу в 1979 р., Гарі Беккеру в 1992 р. Доклав свій внесок у створення теорії ЛК і випускник Харківського комерційного інституту Саймон (Семен) Кузнець, який отримав Нобелівську премію з економіки за 1971 р.

Основоположники теорії людського капіталу дали його вузьке визначення, яке з часом розширювалося і продовжує розширюватися, включаючи всі нові складові ЧК. У результаті ЧК перетворився на складний інтенсивний фактор розвитку сучасної економіки – економіки знань [17].

В даний час на базі теорії та практики ЛК формується і вдосконалюється успішна парадигма розвитку США і провідних європейських країн. На основі теорії ЛК, відстала було, Швеція модернізувала свою економіку і повернула в 2000-х роках лідерські позиції у світовій економіці. Фінляндія за історично короткий період часу зуміла перейти від сировинної в основному економіки до інноваційної економіки. І створити свої власні конкурентоспроможні високі технології, не відмовляючись від найглибшої переробки свого головного природного багатства – ліси. Зуміла вийти на перше місце у світі в рейтингу за конкурентоспроможності економіки в цілому. Більше того, саме на доходи від переробки лісу в товари з високою доданою вартістю і створювали фіни свої інноваційні технології і продукти.

Все це мало місце не тому, що теорія і практика ЛК реалізувала в собі якусь чарівну паличку, а тому, що стала відповіддю економічної теорії і практики на виклики часу, на виклики народжується в другій половині XX століття інноваційної економіки (економіки знань) і венчурного науково -технічного бізнесу.

Розвиток науки, формування інформаційного суспільства на передній план у якості складових складного інтенсивного фактора розвитку – людського капіталу – висунули знання, освіта, здоров'я, якість життя населення і самих провідних фахівців, які визначають креативність та інноваційність національних економік.

В умовах глобалізації світової економіки, в умовах вільного переливу будь-якого капіталу, включаючи ЛК, з країни в країну, з регіону в регіон, з міста в місто в умовах гострої міжнародної конкуренції, прискореного розвитку високих технологій.

І величезні переваги у створенні стабільних умов для зростання якості життя, створення та розвитку економіки знань, інформаційного суспільства, розвитку громадянського суспільства мають країни з накопиченим якісним людським капіталом. Тобто країни з освіченою, здоровим і оптимістичним населенням, конкурентоспроможними професіоналами світового рівня у всіх видах економічної діяльності, в освіті, науці, в управлінні та інших сферах.

Розуміння і вибір ЛК у якості головного чинника розвитку буквально диктує системний та комплексний підхід при розробці концепції або стратегії розвитку та ув'язки з ними всіх інших приватних стратегій і програм. Диктат цей випливає з сутності національного ЧК як багатокомпонентного чинника розвитку. Причому цей диктат особливо виділяє умови життя, роботи і якість інструментарію фахівців, які визначають креативність і творчу енергію країни.

Ядром ЛК, звичайно, був і залишається людина, але нині – людина освічена, творчий та ініціативний, володіє високим рівнем професіоналізму. Сам же людський капітал визначає в сучасній економіці основну частку національного багатства країн, регіонів, муніципальних утворень і організацій. У той же час частка некваліфікованої праці у ВВП розвинених і країн, що розвиваються, включаючи Росію, стає все менше, а в технологічно передових країнах вона вже зникаюче мала.

Тому поділ праці на некваліфіковану працю та працю, що вимагає освіти, особливих навичок і знань, поступово втрачає свій початковий зміст і економічний зміст при визначенні ЛК, який основоположники теорії ЧК ототожнювали з освіченими людьми і їх накопиченими знаннями та досвідом. Поняття ЛК як економічної категорії постійно розширюється разом з розвитком світового інформаційного співтовариства та економіки знань.

 

 

Оволодіння багатством світової культури суттєво полегшує залучення особистості до світового інформаційного простору й активізує її діяльність у глобальному соціальному середовищі. У цьому полягає важливе значення культури як фактора розвитку глобалізації. Ознайомлення з різними системами цінностей, що лежать в основі усякої культури, сприятиме формуванню здатності до плідного діалогу в сучасному багатокультурному світі.

Водночас необхідно усвідомлювати, що соціально-етична відповідальність бізнесу безпосередньо пов’язана з рівнем ділової досконалості підприємств, організацій і установ. Адже, якщо вони не є досконалими, то навряд чи зможуть системно і протягом тривалого часу задовольняти потреби всіх заінтересованих сторін. На це вкрай важливо зважати в Україні, де рівень ділової досконалості більшої кількості організацій суттєво нижчий за відповідний рівень у розвинених країнах.

Проблема утвердження моральних принципів у сфері господарювання є дуже актуальною для нашого суспільства, у якому здійснюються ринкові реформи, формується система вільного підприємництва. Відомий німецький дослідник у галузі господарської етики П. Козловський, перефразовуючи кантівський моральний імператив, так формулює етичний імператив господарської поведінки: «Вчиняй так, щоб твоя господарська діяльність відповідала подвійній функції економіки – ефективному постачанню людям благ та можливості їх самореалізації». Таким чином, етика бізнесу може бути охарактеризована гаслом: «Прибуток понад усе, але честь вище прибутку».

Людський капітал в широкому визначенні – це інтенсивний продуктивний чинник розвитку економіки, суспільства і сім'ї, що включає освічену частину трудових ресурсів, знання, інструментарій інтелектуальної і управлінської праці, середовище проживання і трудової діяльності, що забезпечують ефективне і раціональне функціонування людського капіталу як продуктивного чинника розвитку.

Коротко: Людський капітал – це інтелект, здоров'я, знання, якісна і продуктивна праця та якість життя.

Розрізняють фізичний капітал, фінансовий капітал, природний капітал, інтелектуальний капітал і людський капітал, а також деякі інші види капіталу. Національне багатство включає фізичний, людський, фінансовий і природний капітали.

 

1. «Культурно-этические измерения хозяйствования: некоторые современные подходы». Одесса, «Астропринт», 2001.