Структура військової організації України

зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище;

впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій;

реалізація заходів щодо зменшення впливу наслідків Чорнобильської катастрофи;

недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;

в науково-технологічній сфері:

вжиття комплексних заходів щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу;

виявлення й усунення причин науково-технологічного відставання України;

створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та наукового потенціалу за межі України;

в інформаційній сфері.

вжиття комплексних заходів щодо захисту свого інформаційного простору та входження України в світовий інформаційний простір;

виявлення й усунення причин інформаційної дискримінації України;

усунення негативних чинників порушення інформаційного простору, інформаційної експансії з боку інших держав;

розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення й використання суспільне значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері.

 

 

Законодавці основи забезпечення національної безпеки. Національна безпека досягається проведенням єдиної державної політики у сфері забезпечення НБ системою заходів економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, адекватним загрозам життєво важливим інтересам особи, суспільства і держави.

Для створення та підтримки необхідного рівня захищеності об'єктів безпеки в України розроблюється система нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері НБ, визначаються правові основи діяльності державних органів влади і управління в даній сфері, формуються або удосконалюються органи забезпечення безпеки й механізм контролю та нагляду за їх діяльністю.

Для безпосереднього виконання функцій забезпечення особи, суспільства і держави в системі виконавчої влади відповідно до закону створюються державні органи забезпечення національної безпеки країни.

Законодавчу основу забезпечення НБ становлять Конституція України, Закони України “Про національну безпеку України», «Про інформаційну безпеку України» (обидва законопроекти вже внесені на розгляд Верховної Ради), «Про Раду національної безпеки і оборони України» (1998), «Про службу безпеки України» (1992), «Про оперативно-пошукову діяльність» (1992) тощо, інші нормативно-правові акти державних органів влади й управління, прийняті у межах їх компетенції у даній сфері; міжнародні договори й угоди, укладені чи визнані Україною.

Гарантування прав, свобод і обов'язків громадян ори забезпеченні безпеки. При забезпеченні НБ не допускається обмеження конституційних прав і свобод громадян, виконання ними своїх обов'язків, крім випадків, передбачених законом.

Характер держави і суспільства завжди визначався й визначається правовим статусом особи, тобто людини і громадянина в суспільстві й державі. Тому утвердження правового статусу особи, забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Конституція України передбачає комплекс гарантій прав та свобод людини й громадянина, механізм оборони та захисту цих прав і свобод у звичайних умовах забезпечення (режиму функціонування) національної безпеки України (Нова Конституція України: огляд, коментар і текст Основного закону. – К., 1997. – С. 41-51).

У той же час, зважаючи на реальні обставини, що можуть виникнути в державі і суспільстві, Конституція України допускає можливість обмеження прав та свобод людини і громадянина та встановлює при цьому жорсткі вимоги щодо їх обмежень. Вони можуть бути обмежені тільки в двох випадках: а) в умовах запровадження надзвичайного стану або б) воєнного стану тимчасово, на визначений законом строк (ст. 64 Конституції).

Запровадження надзвичайного стану – крайній, вимушений захід обмеження прав громадян. За своїм змістом надзвичайний стан, як і інші надзвичайні ситуації, є реальним і становить дійсну загрозу одному із основних об'єктів НБ – безпеці населення, його благополуччю. Тому такі обмеження, безумовно, необхідні в інтересах суспільства за певних умов, передбачених ст. 4 Закону України «Про надзвичайний стан» (1992). Надзвичайний стан запроваджується у випадках: масових правопорушень правопорядку, що супроводжуються насильством

над громадянами, обмежують їхні права і свободи, перешкоджають їм виконувати свої обов'язки (п. 2) ; блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожують безпеці громадян і порушують нормальну діяльність державних органів влади та управління чи місцевого самоврядування (п. 3) ; спроби захоплення державної влади або зміни конституційного ладу України шляхом насильства {п. 4) ; посягання на територіальну цілісність держави, що загрожує зміною її кордонів (п. 5) ; необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності державних органів влади (п. 6).

При запровадженні надзвичайного стану на підставі п. 1 ст. 4 зазначеного Закону (стихійні лиха, великі аварії і катастрофи, епідемії, епізоотії, що створюють загрозу для життя й здоров'ї населення і потребують проведення аварійно-рятувальних та відновлюваних робіт) права і свободи громадян, особливо політичні й особисті, обмежуються значно менше.

Висновок про тимчасовий характер обмеження прав і свобод громадян може бути зроблений із врахуванням того, що надзвичайний стан оголошується на всій території України не більше, ніж ЗО діб, а в окремих місцевостях – не більше, ніж на 60 діб (от. 10 Закону). Після закінчення цих строків правообмеження перестають діяти.

Згідно зі ст. 106 п. 21 Конституції, надзвичайний стан оголошується Президентом України, який зобов'язаний негайно повідомити про це Верховну Раду, до повноважень якої належить затвердження Указу про запровадження надзвичайного стану (п. 31 ст. 85 Конституції).

Про запровадження надзвичайного стану (НС) Президент України, відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966), не