Структурна перебудова національної економіки

Системність і плановість структурної політики перебудови економіки країни представляються життєво важливими для подальшого економічного розвитку. Тут необхідні політична воля, наявність сильних, відповідних задачам управлінських структур, що володіють всім арсеналом засобів дії на економіку, включаючи як директивні, так і гнучкі, ринкові.

Потреба в нарощуванні індустріального і технологічного потенціалу підвищує значення інших галузей, що формують базу технічного переозброєння, зокрема модернізованих напрямків машинобудування (виробництво металообробних верстатів, обладнання та устаткування для металургійної, добувної, текстильної, харчової промисловості, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, різних засобів транспорту). Необхідно враховувати, що, маючи в розпорядженні великі, в порівнянні з іншими країнами, науково-технічні можливості, Україна займає провідне місце у світовому виробництві таких складних видів продукції машинобудування як підйомні крани, ковальсько-пресове обладнання, електро- і дизельні локомотиви, великотонажні судна.

Можливість галузевих зрушень на користь промисловості обмежується необхідністю розвивати інші сфери матеріального і нематеріального виробництва, відставання яких не повинно бути заповнено інтенсифікацією міжнародного обміну. Мова в першу чергу йде про аграрний сектор.

Сучасні технології в сільському господарстві залишаються недоступними для України. На більш ніж 70% оброблюваних площ знизилася культура проведення сільськогосподарських робіт, що виключає зростання врожайності. Успіх нових технологій вирішальним чином залежить від того, наскільки вони пристосовані до місцевих, як правило унікальних, агрокліматичних та соціально-економічних умов. Вирішення цієї складної задачі вимагає значного науково-технічного і кадрового потенціалу, відсутнього практично у всіх регіонах країни.

Прискорений підйом сільського господарства є головним пріоритетом галузевої політики країн, що розвиваються. Необхідні глибокі структурні перетворення і науково обґрунтована господарська політика, включаючи дію на ціни як регулятор міжгалузевих пропорцій і зусиль по зміцненню матеріально-технічної бази сільського господарства. Основним важелем розвитку стають такі заходи як підвищення закупівельних цін, збільшення фінансової і технічної допомоги сільським виробникам.

При всій значущості підйому аграрного сектора та вдосконалення промислових структур неодмінною умовою соціально-економічного прогресу є розширення і модернізація сфери послуг. Її роль у структурній перебудові господарства визначається високою питомою вагою у сукупному продукті країни. Підвищення ролі сфери послуг в економіці спостерігається у регіонах, де цей сектор продовжує розвиватися стабільними і випереджаючими темпами, компенсуючи уповільнення зростання в індустріальних галузях. Дана тенденція відображає об’єктивні потреби соціально-економічної модернізації суспільства, оскільки саме щодо споживання (а отже, і щодо виробництва) послуг відставання нашої країни від індустріально розвинених держав особливо значне. Між тим сучасні виклики науково-технічної революції вимагають прискореного розвитку виробничої (транспорт і зв’язок) та організаційної (управління, маркетинг) інфраструктур, інформаційних та інжинірингових послуг. З розвитком освіти, охорони здоров’я, рекреаційних послуг нерозривно пов’язане і вирішення невідкладних соціальних проблем.

Враховуючи сучасний стан економіки України, програма її структурної перебудови повинна включати: відновлення базових галузей промисловості на сучасній технічній основі; отримання прибуткової діяльності промислових і сільськогосподарських підприємств; забезпечення плідної роботи науки, освіти, охорони здоров’я і культури; підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

Сучасна парадигма світового економічного розвитку (креативна економіка) базується на об’єднанні трьох головних сфер суспільного розвитку – економіки, технологій та культури. Основні принципи креативної економіки:

Об’єднання економічних, соціальних та культурних сфер діяльності.

Інноваційна багатовекторна державна політика.

Творчість як актив, що може генерувати економічний розвиток та зростання.

Створення доходу і робочих місць одночасно з активним розвитком громадянського суспільства, розвитком людини та культурним різноманіттям.

Найбільшим експортером креативної продукції є Китай (18, 29% світових обсягів). Значна частина її виробництва зосереджена в економіках країн, які розвиваються (40, 61%). Україна експортує креативної продукції 0, 1% від загальної суми світового експорту, що не відповідає творчому потенціалу та можливостям населення.

В основному продукція креативних галузей надходить до розвинених країн світу – більше 80%. Головним споживачем є США – 27, 08% світових обсягів.

Ключовою дійовою особою структурних змін повинна стати людина з її інтелектуальним, творчим та культурним потенціалом. Для цього необхідне інституційне забезпечення її розвитку (високорейтингові освітні та науково-дослідні установи) і система мотивації, яка дозволить підвищити національний інтелектуально-інноваційний потенціал. В результаті в Україні посилиться розуміння значимості категорій «інноваційний розвиток», «творча праця» та «людський капітал».

Потрібно від переважно покупця продуктів інтелектуальної діяльності перейти до виробника новітніх наукових розробок. Основою структурних зрушень повинно стати створення умов для розвитку новітніх технологій, які дозволяють отримати високі прибутки та будуть важливим ресурсом для розвитку національної економіки.

 

 

Світовий досвід успішних регіонів вказує на залежність результатів їх діяльності не тільки від ресурсного забезпечення, наявності сучасних технологій, оптимального розміщення та кліматичних умов. Значна увага приділяється впровадженню кластерів, вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, єврорегіонів.

Законодавчі та нормативні акти прямої дії щодо створення кластерів відсутні. Проте їх можна створювати відповідно до діючого Указу Президента України «Про концепцію державної промислової політики» від 12. 02. 2003 р., де п. 3. 3. «Інституційна політика та розвиток ринкових відносин» визначає для реалізації цієї політики один з варіантів – формування технологічних комплексів територіального рівня шляхом створення кластерів.

Основоположником кластерної теорії вважається американський вчений М. Портер, який надає їм наступне визначення: «Кластери – це зосередження в географічному регіоні взаємопов’язаних підприємств і установ у межах взаємопов’язаних галузей».

Кластери охоплюють значну кількість підприємницьких