Структурна перебудова національної економіки

Кластер конкурентоспроможних галузей логічно перетворюється на величину, значно більшу за просту суму окремих його частин, оскільки: він має тенденцію до самовідтворення та зростання; напрямок зростання зумовлюється структурою самих кластерів; у процесі розвитку до кластера переходять економічні ресурси з інших, раніше ізольованих галузей, у яких вони не можуть бути використані настільки ж ефективно.

Як показує практика, прорив на світовому ринку забезпечує не один продукт чи галузь, а міжгалузевий комплекс (кластер), зміцнений системою відтворювальних зв’язків і зцементований технологічними інноваціями. Саме кластери створюють нову систему національних, регіональних і локальних економічних конфігурацій. Вперше кластерна модель знайшла своє застосування в Італії, чий досвід незабаром було впроваджено у США та Німеччині. Організаційні угрупування створювалися з невеликої, в окремих випадках значної, кількості підприємств чи фірм. При цьому враховувались географічна концентрація суб’єктів господарювання, які працюють у певному напрямку бізнесу, а також конгломерація великих та малих фірм незалежно від того, національні вони чи являються власністю іноземців. Кластери з’явились у традиційно базових галузях, високотехнологічних напрямках, виробничо-комерційному секторі і сфері послуг.

На даному етапі ступінь кластеризації економічної діяльності у США є дуже високою. Починаючи із середини 1990-х років, тут діє близько 380 кластерів. В них працює 57% робочої сили і виробляється 61% обсягів промислової продукції держави. В Європі найбільш ефективні кластерні програми розроблені і здійснені в Австрії, Бельгії, Великобританії, Греції, Данії, Ірландії, Іспанії, Італії, Німеччині, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Франції, Фінляндії, Швеції. В Латинській Америці по шляху кластеризації промисловості рухаються Аргентина, Бразилія, Венесуела, Гватемала, Колумбія, Чилі, Ямайка та ін. З наведених даних очевидно, що процесами ефективної кластеризації охоплені розвинені країни ринкової економіки та частина держав третього світу, чий економічний розвиток йде прискореними темпами.

На сьогодні наша держава має власний досвід кластеризації. Створені і досить ефективно працюють кілька кластерів. У 1998 році асоціацією «Поділля перший» з метою відродження виробництва у традиційних для Хмельницького регіону галузях (швейній, будівельній, харчовій та туристичній) була розроблена програма впровадження концепції кластерної моделі економічного розвитку. Програма націлена на заохочення підприємців інвестувати регіональне виробництво з використанням місцевої сировини, вітчизняних технологій, власних трудових ресурсів, наукового та інтелектуального потенціалу.

У даний час в регіоні досить успішно працюють п’ять кластерів: будівельний і швейний у Хмельницькому, туристичний і харчовий в Кам’янець-Подільському та сільського туризму у селищі Гриців.

Підприємства різних галузей активно співпрацюють та сприяють розвитку одна одної. Але кластерна система поки що не досить розвинена і не набула широкого розповсюдження. Разом з тим ще в радянські часи існували потужні структури, які мали назви «науково-виробничий комплекс», «науково-виробниче об’єднання». Порівняно ефективно діяла територіально-виробнича кооперація. Однак жорстка планова система і галузевий принцип управління економікою накладали обмеження на їх діяльність. В сучасних умовах становище повністю змінилось: кластери максимально враховують ринковий механізм; вони можуть бути ефективними тільки коли створюються, починаючи з найнижчих ланок – підприємств.

Саме підприємства для підвищення конкурентоспроможності об'єднуються в кластери. Проте велике значення має державна політика, яка забезпечує особливу підтримку та допомогу у створенні кластерних систем. Кластерний підхід здатний принципово змінити зміст державної промислової політики. У такій ситуації зусилля Кабінету Міністрів повинні бути спрямовані не на підтримку окремих підприємств і галузей, а на розвиток взаємовідносин між постачальниками і виробниками, виробниками та урядовими інститутами тощо.

Наведемо класифікацію кластерів за географічним принципом та їх можливі взаємозв’язки (рис. 11. 1).

Рис. 11. 1. Взаємодія кластерів різного рівня

Регіональні кластери є найпопулярнішим видом кластерів у країнах світу. Як правило, вони створені в одному регіоні та орієнтовані на географічну концентрацію взаємопов’язаних галузей.

Національні кластери включають в себе підприємства з різних регіонів країни. Більшість з них орієнтовані на зовнішній ринок та мають за мету підвищення власної і національної конкурентоспроможності. В цих системах важливим є обмін інформацією та ресурсами між підприємствами окремих галузей. Вони сприяють появі нових підходів до виробництва завдяки об’єднанню ідей та матеріальної бази підприємств з різних регіонів країни. Прикладом може бути поєднання сировинної бази східної частини України і розвиненого наукового потенціалу центральних регіонів, що дає змогу успішної розробки та впровадження нових технологій виробництва.

Міжнародні кластери найбільш масштабні і поєднують у собі підприємства кількох країн. Це можуть бути країни з розвиненою економікою та дещо іншого рівня розвитку. У більшості випадків міжнародні кластери створюються на основі синтезу високоякісного обладнання одних і людських ресурсів інших. Участь підприємств України в міжнародних кластерах дасть можливість накопичувати досвід роботи на міжнародних ринках та підвищувати їх конкурентоспроможність.

Вільні економічні зони (ВЕЗ), як нові форми зовнішньоекономічних відносин, виникли в 1950 − 1960-ті рр. у зв’язку з поглибленням суспільного розмежування праці та поділом світу на розвинені країни і країни, що розвиваються. Промислово розвинені країни формували ВЕЗ з метою створення високотехнологічних екологічно чистих виробництв, а також як додаткове джерело залучення інвестицій. На думку багатьох учених, ВЕЗ (інший термін «СЕЗ»