Створення інтегрованих регіональних енергоринків

Ще одним перспективним напрямом вважається термоядерна енергетика. Тут енергія виробляється під час реакції термоядерного синтезу, що підтримується штучно електрогенератором. Проте в цій царині залишається багато нез'ясованих питань, пов'язаних з практичним аспектом: сьогодні не існує жодної працюючої установки, а витрати на проведення досліджень великі.

 Світова паливно-енергетична криза, що виникла саме через загрозу вичерпання традиційних паливно-енергетичних ресурсів, таких як нафта і  газ, і стала особливо актуальною в останні роки, переконливо показала важливість енергії для забезпечення нормальної життєдіяльності людини. Навіть для пересічного громадянина стало очевидним, що доступних для використання джерел нафти та газу за існуючих масштабів споживання може вистачити ненадовго – на декілька десятиліть. Із огляду на це, на новий щабель піднято питання пошуків альтернативних джерел енергії. Відповідно перед людством постало завдання подальшого активного економічного та соціального розвитку в умовах, коли частка паливно-енергетичних ресурсів постійно зменшується, а труднощі зростають, включаючи підвищення цін, технічні проблеми, необхідність довготермінових капіталовкладень, тощо.

Промислове застосування описаних вище відновлюваних енергоджерел, таких як сонячна енергія, енергія вітру, геотермальна енергія, енергія біомаси, в найближчі роки зможе забезпечити лише незначну частку потреб у енергії, при цьому за досить високою ціною. Ще не створено економічно ефективних процесів для широкого застосування цих «чистих» видів енергії, що своєю чергою зумовлено питомими інвестиціями, малим ресурсом роботи устаткування та низьким коефіцієнтом корисної дії. Тому розвиток нетрадиційних ресурсів постає чи не єдиною альтернативою.

До нетрадиційних ресурсів теплової енергетики відносять матричну нафту, сланцевий газ, баженіти, нафту і газ глибинних надр, газогідрати, метан вугільних родовищ, газ, розчинений у пластових водах, нафту і газ щільних колекторів та деякі інші види ресурсів надр. З огляду на розвиненість цього питання в газовому напрямку, варто розглянути саме його.

Так, умова, яка ще донедавна вважалася критерієм віднесення запасів, зокрема газу, до нетрадиційних – відсутність чи/або надмірна вартість технологій, що робить промисловий видобуток газу неможливим з технічних чи економічних причин. Цей критерій був непорушним доти, доки запаси  газу із нетрадиційних джерел вважалися незначними, а технологій видобутку таких запасів не існувало. Проте останнім часом три види нетрадиційних джерел природного газу – газ піщаних колекторів, газ вугільних пластів і сланцевий газ – привернули увагу інвесторів та фахівців. 

Аналіз цих ресурсів у числовому виразі показує, що саме сланцевий газ є найбільш поширеним. Так, запаси традиційного природного газу в світі становлять 524 трлн м3, у тому числі доведені запаси – 180 трлн м3, тоді як обсяг  нетрадиційних  ресурсів  сягає  922  трлн  м3.  Зокрема,  запаси       газу щільних колекторів становлять 210 трлн     м3, газу метановугільних пластів –256 трлн м3 і сланцевого газу – 456 трлн м3.

Таким чином, багато країн світу опиняються перед проблемами обмеженості традиційних запасів енергетичних ресурсів, зміни цін на традиційні види паливних ресурсів, зокрема на нафту, необхідності вкладати значні інвестиції в енерговиробництво, нестабільності політичної влади, природних катаклізмів тощо. Тому сучасні дослідники новітніх способів отримання енергії схиляються до більш ґрунтовного аналізу саме нетрадиційних ресурсів газу.

Отже, дослідження структури світового енергетичного ринку підтверджує його складність, багатовекторність і проблемність. Останній параметр потребує особливої уваги, адже, як кожна держава, так і вся світова спільнота налаштовані на досягнення сталого розвитку, що може бути забезпечене лише за умови ефективного функціонування досліджуваної царини. Досягти такої мети можна лише за умови відходу від традиційних шляхів, традиційних ресурсів і традиційних заходів реагування на проблеми, зокрема оперативного втручання в разі зміни ринкової кон'юнктури, та переходу до царини нового, нетрадиційного й такого, що дасть змогу побудувати виважену політику енергетичної безпеки.

 

 

Основними ознаками глобальної економіки стали розширення міжнародної торгівлі; активізація міграційних процесів, що охоплюють ресурсну базу світового виробництва; посилення інтеграційної взаємодії країн та виникнення регіональних інтеграційних об'єднань, дія яких стає більш впливовою. Досвід показує, що в зовнішньоекономічних зв'язках держава, насамперед, тяжіє до сусідніх країн і регіонів. Інтеграційні процеси сприяють розвитку економічного регіоналізму. Інтеграційні об'єднання перетворюються на важливих суб'єктів світового господарства, на них припадає основна частина світового валового виробництва. Однак суті економічної інтеграції відповідає, передусім, Європейський Союз, меншою мірою – NAFTA, ASEAN, MERCOSUR, ЕврАзЭС, СНГ та ін. Розширення взаємодії в енергетичній сфері залишається основою для створення нових інтеграційних об'єднань. 

Європейський Союз як найбільше інтеграційне угруповання і відповідно найбільший споживач енергетичних ресурсів у світі приділяє особливу увагу питанням енергетичної безпеки, впровадженню єдиної стратегії та єдиного енергетичного законодавства. Але, враховуючи те, що переважна більшість країн-членів є нетто-імпортерами вуглеводної сировини (вирішити проблему енергобезпеки тільки зусиллями країн-членів неможливо. Відтак постає необхідність формування інтегрованого енергоринку на всьому європейському просторі, першим кроком на шляху до якого є створення внутрішнього енергоринку. 

Збільшення конкуренції дозволить знизити ціни для кінцевих споживачів