Технології групового вирішення проблем в соціальному управлінні

Технологія прийняття групових рішень – це соціальна технологія, яка містить опис процедур, необхідних для вирішення складних, слабоструктурованих соціальних проблем. Використовується як самостійний засіб соціальної діагностики і проектування, а також як одна з підпрограм на інноваційних іграх.

Технологія прийняття групових рішень включає детальний опис 7 процедур:

діагностики завдання;

аналізу ситуації;

постановки проблем;

визначення цілей;

вироблення рішень;

розробки проекту;

програми реалізації проекту.

Виділяються дві основні моделі прийняття групових рішень у соціальному управлінні: європейська і японська.

У європейській моделі виділяються і розглядаються наступні кроки або стадії:

визначення ролей членів соціальної групи;

структурування соціальної групи (з врахуванням відповідних завдань) ;

усвідомлення методу роботи групи;

просівання, тобто приведення групових ідей у певну послідовність;

уточнення завдань членів групи;

опитування щодо ідей (реакцій) ;

надання “ефіру”, тобто забезпечення того, щоб кожна точка зору була почута;

вказання шляхів до досягнення мети;

підтримка дисципліни;

використання ресурсів.

Існує багато прийомів і методів прийняття і реалізації ефективних групових рішень у соціальному управлінні. Їх набір і комбінації багато в чому залежать від сформованої проблемної ситуації, у якій необхідно не лише мистецтво управління, але й знання загальних принципів, вироблених століттями технологій, відкритих наукою закономірностей.

Природним прагненням є перевага чого-небудь кращого в порівнянні з гарним, що означає застосування критерію оптимальності. Тому скрізь, де оптимізація рішень не натрапляє на особливі труднощі, люди прагнуть до оптимальних рішень, а де це занадто складно, вони обмежуються задовільними рішеннями.

Оптимізація групового рішення є можливою, коли, по-перше, кількість варіантів, серед яких вибирають, не занадто велика. По-друге, оптимізація буває полегшеною, коли є лише один критерій вибору, який піддається кількісному вираженню, або коли кількісні показники декількох рівнозначних критеріїв є порівнянними.

Коли люди виявляються в ситуації прийняття важливих управлінських рішень, вони не можуть собі дозволити пошук рішень шляхом “проб і помилок”, тому що ціна цих помилок може бути занадто велика. Краще понести значні витрати на розробку рішень, щоб зменшити ризик помилки.

Однак недостатньо прийняти грамотне управлінське рішення, домогтися його реалізації. Необхідно здійснити соціальний контроль за його виконанням, оцінити його ефективність і внести завжди необхідні корективи, щоб наступний цикл управлінської роботи був ще більш ефективний, ніж попередній, тому здійснення соціального контролю і оцінка ефективності управління – останні стадії управлінської праці, але необхідні для початку наступного його безперервного циклу, без яких ефективне соціальне управління неможливо.

У широкому змісті слова соціальний контроль – це сукупність засобів і прийомів, за допомогою яких суспільство гарантує, що поведінка його членів, окремих суб'єктів управління, соціальних груп буде здійснюватися відповідно до встановлених суспільних норм і цінностей. Порядок у суспільстві означає, що кожна особистість, кожен суб'єкт діяльності, приймаючи на себе певні обов'язки, у свою чергу вправі вимагати від інших їх виконання у власних цілях. Виділяється три способи здійснення соціального контролю в процесі реалізації технології групового прийняття рішень.

1. Ефективне виховання і соціалізація, у процесі яких люди свідомо приймають норми і цінності суспільства, його окремих груп і соціальних інститутів.

2. Примус, застосування певних санкцій. Коли окремий індивід, група, суб'єкт управління не дотримується законів, норм, правил, то суспільство застосовує примус, спрямований на подолання відхилення від норми або прийнятих цінностей. У цьому змісті соціальний контроль тісно пов'язаний з категоріями свободи і відповідальності. Справді, ефективне управління припускає прояв ініціативи і творчості, самостійності з боку всіх суб'єктів управління, але свобода неможлива без відповідальності за соціальні наслідки діяльності, яка наступає після здійснення соціального контролю.

3. Політична, моральна, юридична, фінансова та інша форми відповідальності. Все більшу роль відіграють такі форми відповідальності, як групова, або колективна, культурні цінності, традиції, групові норми. Ефективність соціального контролю цілком і повністю залежить від характеру і ступеня просування країни до цивільного суспільства, інститути і організації якого здатні підтримувати і реалізовувати інтереси та потреби своїх членів, захищати їх поза і всередині держави.

Таким чином, зрозуміло, що соціальний контроль не може бути зведений ні до обліку, ні до звітності, а є складними управлінськими відносинами у процесі реалізації технології групового прийняття рішень, пронизуючи всю систему знизу доверху. У той же час контроль може бути розглянутий як завершальна частина управлінського процесу. У цьому змісті він є тією частиною управлінської праці, яка пов'язана зі спостереженням і перевіркою відповідності процесу функціонування об'єкта прийнятим управлінським рішенням, а не лише законам, нормам і правилам. Коли рішення прийнято, керована й керуюча системи наведені в порядок, відрегульовані з метою його підтримки і вдосконалювання, системою контролю підводять результати діяльності. Потім приймається нове рішення або залишається колишнє, починається новий цикл управління. Знову відбуваються дії, операції по реалізації функцій управління. При цьому всі функції соціального управління перебувають у єдності, у взаємодії, особливо його контрольна, яка пронизує всі стадії управління, виступає як інтегруюча, керівна і об'єднуюча їх у єдиний ансамбль. Тому проблеми соціального контролю не можуть бути зведені тільки до організаційної діяльності.

Механізм соціального контролю не зводиться тільки до впливу на окрему людину, до обліку роботи, статистичної і бухгалтерської звітності, взагалі до кількісної і якісної оцінки наявних ресурсів. Його функція набагато ширша – виявлення можливих відхилень від заданих цілей, своєчасне вживання попереджувальних заходів щодо ліквідації виникаючих диспропорцій. Заходи соціального контролю тим ефективніші, чим ширше в його здійсненні беруть участь все суспільство, його цивільні інститути і всі громадяни. У цьому змісті засобами контролю і соціального регулювання виступають форми безпосереднього групового прийняття соціальних рішень (референдуми, запити громадян, суспільна думка, органи представницької влади і т. д.). У процесі контролю початкові цілі організації можуть модифікуватися, уточнюватися й змінюватися з обліком отриманої додаткової інформації про виконання ухвалених рішень.

За допомогою контролю не лише виявляються відхилення від програми, але й визначаються причини цих відхилень. Можна сказати, що соціальний контроль – це одна з основних функцій регулюючого впливу з боку суспільства, яка реалізується в управлінській діяльності суспільства як суб'єкта управління. Суспільство слабко прогнозує очікувані відхилення від норми і вносить своєчасну корекцію в діяльність окремих суб'єктів управління, насамперед держави.

 

Гордилов В. А., Гордилова О. А. Социальные технологии в контексте новой парадигмы социального познания // Социальные технологии: вопросы теории и практики. – Ростов на Дону, 1992. – С. 22-23.

Дудченко В. В., Макаревич В. Н. Социоинженерная деятельность, социальное проектирование, социальная технология. – М. : изд-во МГУ, 1989. – 271 с.

Дятченко Л. Я. Социальные технологии в управлении общественными процессами. – М., 1993. – 112 с.

Подшивалкина В. И. Социальные технологии и социологические службы в системе социального управления. – Одесса, 1993. – 54 с.

Полторак В. А. Соціологія. Основи соціології праці та управління. – К., 1992. – 287 с.

Социальный менеджмент: Учебник / Под. ред. Д. Валового. – М. : ЗАО «Бизнес школа», Академия труда и социальных отношений, 2000. – 392 с.