Тематична група лексики природи у побутових та обрядових українських піснях

Слово «Ячмінь» ужито один раз. «Ячмінь жнуть» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні: ЯЧМІНЬ 1, меню, ч, 1. Злакова рослина, зерна якої використовують для виготовлення круп, борошна, на корм худобі, а також як сировину для пивоварної промисловості. Там бачиш широкі лани, вузькі з високими межами ниви, які аж ясніють золотавою пшеничкою і ячменем, срібним колоссям жита та повійним гнучким вівсом (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 83) Словник української мови: в 11 томах. – Том 11, 1980. – Стор. 661. 

Слово «Жито» трапилося нам дванадцять раз. «Ой, чиє жито», «Жито я жала», «Жито ядрене» [24 ] та інші у такому ж контексті. Ця лексема трапляється переважно у жниварських піснях. Слово ужито у прямому значенні: ЖИТО, а, сер. 1. Злакова рослина, зерна якої використовуються для виготовлення хліба. Вилітали запорожці На лан жито жати; Жито жали, в копи клали (Тарас Шевченко, I, 1951, 203) Словник української мови: в 11 томах. – Том 2, 1971. – Стор. 533.  Жито – символ життя; плодючості, достатку; здоров'я, щастя; символ неперервності роду, етнічної свідомості, духовності українців. Жито – одна із найдавніших злакових культур на Землі. Зерно, колосся, снопи, хліб стали ритуальними, символічними ще з часів Трипільської культури. Праукраїнці, одвічні хлібороби, розглядали жито як основу життя. В. В. Колесов наводить такі цікаві лінгвістичні докази. Майже все, що пов'язано з існуванням живих організмів, людини, слов'яни позначали коренем жи-. Напр., «жила» /вена – по ній тече кров /див. Кров/, що дарує життя. «Жило» /житло/ – місце проживання людини. «Жиръ» /жир/ – у давнину це слово означало їжу взагалі. «Животное» – тварина. І, звичайно, «жито» – хліб, плід, колос. «Жиця» /волосяна нитка/ – символічна носійка життя /див. Волосся/. «Животъ» – живий /про органічні форми життя, земне існування/. Словник символів, Потапенко О. І., Дмитренко М. К., Потапенко Г. І. та ін., 1997.

Слово «Гречка» трапилось двічі. « Ой на горі гречка» [24 ] слово ужито у прямому значенні: ГРЕЧКА, и, жін. 1. Однорічна трав'яниста медоносна рослина, із зерен якої виготовляють високопоживну крупу та борошно. Збирали пізні гречки, коли в селі несподівано з явився Гуща (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 65) Словник української мови: в 11 томах. – Том 2, 1971. – Стор. 164.  та «Гречная пнна»: ГРЕЧНИЙ, а, е. Шанобливо ввічливий у поводженні з людьми; чемний. Зо мною і пан і пані були дуже гречні і милі, кланялись нам усім... (Леся Українка, V, 1956, 337) Словник української мови: в 11 томах. – Том 2, 1971. – Стор. 164. 

Слово «Просо» трапилось один раз. «Ой на горі просо» [24 ] слово ужито у прямому значенні: ПРОСО, а, сер. 1. Злакова рослина, з зерен якої одержують пшоно. Просо вітру боїться, а дощеві кланяється (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 251) Словник української мови: в 11 томах. – Том 8, 1977. – Стор. 290. 

Слово «Озима» уживалось один раз. « Озиму сіяти» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні: ОЗИМКА, и, жін., розм. Озима пшениця. – Аж співає та наливається наша озимка! На співочих парах сіяна (Остап Вишня, II, 1956, 34) Словник української мови: в 11 томах. – Том 5, 1974. – Стор. 654. 

 

 

Лексеми на позначення овочей трапилися три рази.

Слово «Часник» було ужито двічі. «Часник полокала», «Сварилися за головки часнику» [24 ]. Слово ужито у прямому значенні: ЧАСНИК, у, чол. 1. Овочева городня рослина з різким смаком і запахом, що належить до цибулинних культур родини лілійних; вживається як страва, приправа, а також у медицині. Не їла душа часнику, не буде й смердіти (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 270) Словник української мови: в 11 томах. – Том 11, 1980. – Стор. 277. 

Слово «Цибуля» трапилось один раз. « Цибульку микала» [24 ]. Слово ужито у зменшено-пестливій формі та у прямому значенні: ЦИБУЛЯ, і, жін. 1. Овочева городня рослина з їстівною цибулиною і їстівним трубчастим листям. – Борони боже... Лишимо й панові трохи земельки... на яку грядку, на цибулю, значить, чи що, щоб закришка була... та на крокет... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 390) Словник української мови: в 11 томах. – Том 11, 1980. – Стор. 206. 

Слово «Капуста» уживалось двічі. «Хоче з’їсти капустку», «Поїв білу капустку» [24 ]. Слово ужито у зменшено-пестливій формі та у прямому значенні: КАПУСТА, и, жін. 1. Городня рослина родини хрестоцвітих, листя якої використовують для виготовлення різних страв. Що там було товару, коней! Кавунів, динь, капусти, не сказати – возами, але горами! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 58) Словник української мови: в 11 томах. – Том 4, 1973. – Стор. 98.