Участь прокурора у господарському процесі

•перший – порушення справи в господарському суді за позовом прокурора (ст.2 ГПК); 

•другий – безпосередня участь прокурора в судовому процесі (ст. 29 ГПК); 

•третій – апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили (ст.91 ГПК); 

•четвертий - касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке набрало законної сили, та постанову апеляційного суду (ст. 107 ГПК);

•п'ятий - касаційне оскарження судових рішень Вищого господарського суду України до Верховного Суду України (ст. 111- 14 ГПК) [23, c.36-37]. 

 

 

В умовах сьогодення чинним законодавством передбачається новий підхід до визначення процесуального становища прокурора в цивільному, адміністративному, господарському судочинстві. Передусім, звертаючись до відповідного місцевого суду із заявою про захист прав і свобод громадянина, державних та суспільних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва, яка розглядається як один з дійових засобів утвердження верховенства права, зміцнення законності та правопорядку. 

Прокурор – особливий суб’єкт некримінального процесу, і його участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених/ Тобто функція представництва інтересів у суді є для органів прокуратури конституційною. Участь прокурора у зазначених процесах необхідна для захисту прав та свобод громадян, інтересів держави, дотримання законності у суспільстві, злагодженого функціонування державного механізму в умовах властивого демократії поділу влади. Втім, унаслідок недосконалості чинного процесуального законодавства існує багато проблем, пов’язаних із цим інститутом, які потребують невідкладного роз’яснення, тому що від успішного виконання прокуратурою функції представництва інтересів громадянина або держави у суді залежить становлення правової держави, невід’ємним, якщо не основним, атрибутом якого є утвердження законності та верховенства права. Історія розвитку представництва прокурора у цивільному та господарському судочинстві відображає історію становлення національного процесу й участі в ньому прокурора від нагляду за законністю цивільного арбітражного (господарського) процесів через участь у розгляді спорів до представництва у суді інтересів громадянина або державних чи суспільних інтересів [25, c.223].

Визначаючи правову природу представництва прокурора в аналізуючому судочинстві, необхідно виходити із сутності інституту прокуратури як органу, який здійснює функцію охорони закону, державно - правових відносин. Вступаючи у господарський, цивільний, адміністративний процес, прокурор стає його учасником і підпорядковується тим правилам, які регулюють процесуальну діяльність усіх суб’єктів цього процесуального права. Але цей факт є внутрішнім стосовно того, що прокурор передусім – представник держави, який виконує правозахисну функцію. Відповідно до Конституції України (ст.ст. 121–123) прокуратура є організаційно самостійним державно-правовим інститутом влади, який не належить до жодної з її гілок (ст. 6). Представляючи в суді інтереси громадянина або держави, прокурор реалізує винятково конституційні положення, закріплені в ст.ст. 3, 13 Основного Закону, відповідно до яких держава зобов’язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб’єктів права власності та господарювання.

Однак не можна ототожнювати статус прокурора зі статусом представника у цивільному, адміністративному та господарському процесах. Відносини між представником і довірителем засновані на договорі доручення або трудовому договорі. Представник для виконання своїх обов’язків наділяється відповідними повноваженнями і не може виходити за їх межі, якщо не одержить на це спеціального дозволу. Зовсім інше процесуальне становище займає прокурор. Завданням прокурора при розгляді цивільних, адміністративних, господарських справ є дотримання прав і законних інтересів громадян, держави, винесення судом законних і обґрунтованих рішень. Прокурор бере участь у розгляді справ судами загальної юрисдикції як представник держави і є гарантом законності при здійсненні судочинства. Виконуючи свої функції, прокурор керується відповідним процесуальним та іншим законодавством. 

Отже, усі види представництва в суді, які закріплені процесуальним законодавством, передбачають в обов’язковому порядку правові відносини між представником і особою, яку він представляє. Прокурор же діє від імені державного органу – прокуратури, на яку законодавством покладені представницькі функції. Для підтвердження своїх повноважень у господарському, цивільному та адміністративному судочинстві прокурору не потрібно надавати суду ніяких документів (довіреностей), оскільки він виконує обов’язки, що надані йому законом. Його діяльність може бути віднесена до представництва, яке є самостійним інститутом процесуального права, оскільки саме Основний Закон є правовою підставою участі прокурора в процесі [25, c.228]. 

Згідно з ЦПК України та КАС України у новому Господарському процесуальному кодексі України (Кодексі комерційного судочинства) необхідно передбачити положення, що прокурор здійснює у господарському

суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому даним Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії господарського процесу. Крім того, прокурор має право самостійно визначати підстави для представництва у господарських судах та його форму. Юридичний інтерес прокурора до процесу завжди має державний характер. Проте інтерес органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які зазначені поряд з прокурором у ст. 2 чинного ГПК України, ст. 45 ЦПК України, ст. 60 КАС України зовсім інший; цій інтерес має переважно відомчий характер.

Юридичний