Українська еміграція та політика більшовиків 1921-1923 рр.

З метою репатріації громадян Польщі та Радянської Росії країн були створені дві змішані комісії – в Москві для РСФСР та УСРР та Варшаві для Польщі. А на початку серпня 1921 р. відбувся обмін дипломатичними місіями, представником УСРР у Польщі став О. Шумський. Одним з основних його завдань була боротьба з українською еміграцією. Його робота майже одразу принесла результат. Не витримавши тиску, обіцянок отаман Ю. Мордалевич звернувся до ВУЦВК з проханням амністії. 1 липня 1921 р. його амністували, і він розпочав роботу на благо радянської влади, зокрема, зустрівшись з отаманами Гурманом та Верпатовським, переконав їх скласти зброю.

Деякі представники еміграції, зокрема колишній голова УНС В. Винниченко свої прокомуністичні позиції окреслив ще наприкінці 1919 р., які не співпадали з політикою С. Петлюри. Він відмовився від пропозиції прем’єра УНР І. Мазепи увійти доУкраїнська еміграція та політика більшовиків 1921-1923 рр. складу уряду УНР, відповівши, що може взяти участь тільки в тім уряді, який, стоїть на ґрунті чистої совєтської влади й рішучої соціалістичної революції». Пізніше, у квітні 1920 р., коли Головний Отаман вів переговори з Ю. Пілсудським, він надсилав представникам ЦК КП (б) У В. Затонському і Д. Мануїльському листи, карти, де відверто висловлював бажання допомогти у становленні радянської влади на Україні. У травні, під час відвідин Москви, йому запропонували посаду в уряді Радянської України. Однак, зрозумівши, що він потрібний був тільки з тактичних міркувань, відмовився від участі в роботі уряду УСРР і виїхав за кордон.

Влітку 1920 р. члени закордонної групи УПСР уважно стежили за розвитком подій в Україні. М. Грушевський та О. Жуковський направили листа до ЦК КП (б) У, де наголо¬шували, що УПСР вже не виступає проти Радянської Росії, й пропонували передати владу в УСРР українським радянським партіям. Вони також засуджували польську політику в Східній Галичині, відзначали, що визволення західноукраїнських земель повинне принести «українському народові те об’єднання, якого він сього часу марно добивається». Поява такого листа була зумовлена успішним наступом радянських військ на Варшаву та втраті впливу партії на Україні. Однак на засіданні ЦК КП (б) У в січні 1921 р. вирішили заборонити приїзд М. Грушевського на Україну. У квітні знову заслухали питання про повернення Грушевського та колишніх есерів на територію України, але визнали його приїзд «несвоєчасним». Причина полягала в під¬готовці до суду колишнього прем’єра УНР, члена УПСР В. Голубовича. Однак навіть даний процес не змінив думок колишнього лідера Центральної Ради. Влітку 1921 р. О. Жуковський, М. Чечель та В. Мазуренко обговорили з Х. Раковським можливості повернення на батьківщину.

У той час, як представники Закордонної групи УПСР вели переговори в Харкові, М. Грушевський отримав пропозицію від УСРР очолити організацію допомоги голодуючим на Україні. Торговельна місія запропонувала йому взяти участь у налагодженні видання шкільної, наукової та художньої літератури для українських дітей. М. Грушевський погодився і у вересні підписав протокол про закупку та видання книг за кордоном для України. Однак повернутися на батьківщину в 1921 р. не зміг. Його група не прийняла умови про розрив з УПСР, а українська еміграція засудила за відверто прорадянські погляди. До України колишній голова Центральної Ради приїхав лише в 1924 р.

Одним із засобів повернення на батьківщину емігрантів стала прийнята 12 жовтня 1921 р. постанова ВУЦВК «Про утворення міжвідомчої комісії з проведення амністії згідно з міжнарод¬ними договорами УСРР». Вона мала складатися з представників ВУЧК, НКЮ, Верховного Трибуналу, НКІС і НКВД й проводити амністію стосовно осіб, які під неї потрапляли згідно підписаних УСРР міжнародних договорів. 30 листопада ВУЦВК ухвалив декрет про амністію, що звільняв від карної відповідальності всіх рядових військових формувань, що зголосилися бути лояльними до нової влади. Таким чином, радянська влада намагалася знищити один з епіцентрів антибільшовицького руху, який існував у таборах військовополонених на території Польщі. Про це свідчить звернення посла Росії в Польщі Л. Карахана до Я. Домбського: «Поки хоч один петлюрівець буде в таборі, поляки не одержать 50 млн. крб. золотом, що повинні бути їм видані згідно Ризького трактату». Українська еміграція та політика більшовиків 1921-1923 рр.

Однак цей процес просувався повільно, лише 22 березня 1922 р. Політбюро ЦК КП (б) У прийняла ухвалу «Про амністію солдатам Врангелівської і Петлюрівської армій». У ній наголошувалося: «З метою посилення розкладу в рядах врангелівців і петлюрівців, з огляду на те, що вони готують виступи весною, звернутися в ЦК РКП з пропозицією повторити від імені РСФСР і УСРР проголошення амністії рядовим врангелівцям і петлюрівцям, оголосивши ворогами народу групи активістів, перехованих поіменно на чолі з Врангелем, Петлюрою і Савинковим і