Українська преса Наддніпрянщини в національно-культурному та державотворчому процесі (друга половина XIX ст. - 1920 р.)

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що дисертант уперше в українській історичній науці провів комплексне дослідження національної преси Наддніпрянської України періоду другої половини XIX ст. – 1920 р. з огляду її ролі у національно-культурному розвитку української нації та процесі будівництва незалежної Української держави. В роботі на основі широкого кола джерел і великої кількості різнотипової літератури проаналізовано суспільно-політичні умови, в яких зароджувалася і функціонувала українська преса, з'ясовано вплив цієї преси на національно-політичне життя української нації, досліджено внесок преси у творення незалежної України. Таким чином, у дисертації були вирішені такі конкретні науково-дослідні проблеми:

- всебічно проаналізовано суспільно-політичні умови, в яких зароджувалася й функціонувала українська преса і які мали вплив на формування тематики газетних та журнальних виступів;

- до наукового обігу введено значний масив матеріалів преси і архівних документів, що ілюструють умови та зміст праці редакцій газет та журналів, інших чинників, які мали безпосередній вплив на пресові видання;

- представлено українську пресу кінця ХІХ – початку ХХ ст. як складне, багатовидове та багатожанрове явище;

- розглянуто основні аспекти діяльності періодичних видань щодо проблем побудови незалежної Української держави.

Практичне значення роботи полягає в тому, що матеріали і висновки дослідження можуть бути використані для підготовки узагальнюючих наукових праць з історії України і для уточнення наукової концепції новітньої історії України; для розробки загальних і спеціальних курсів лекцій у вузах, при проведенні семінарських занять.

Концептуальні ідеї, окремі положення і висновки дисертації можуть бути використані для подальшого дослідження даної теми з продовженням хронологічних чи географічних рамок, а також суміжної проблематики.

Результати дослідження апробовані у публікаціях та у виступах на

VI Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Українська періодика: історія і сучасність” (Львів, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Національна журналістика і європейський вибір України” (Львів, 2000), на щорічних підсумкових конференціях викладачів факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка у 1999, 2000 і 2001 рр.

Структура дисертації подана за проблемно-хронологічним принципом, відповідає поставленій меті та розв'язанню завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Обсяг дисертації – 201 с., перелік джерел та літератури складає 445 найменувань.

 

 

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, хронологічні рамки, сформульовано методологічні принципи дослідження, об'єкт і предмет роботи, визначено мету й завдання, розкрито практичне і теоретичне значення дисертації.

У першому розділі “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” окреслено основні етапи вивчення української преси в історіографії та джерельну базу проблеми.

Використовувати пресу як допоміжне історичне джерело для з'ясування тих чи інших проблем національного державотворення, історики почали ще у період існування Російської імперії. Показовим в цьому плані є, зокрема, праці видатного історика М. Грушевського, у яких автор предметом дослідження обрав Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, участь у ньому українських “Громад”. Вчений зупинився на причинах появи Емського указу 1876 р., охарактеризував стан українського питання на етапі 70-х рр.

ХІХ ст. В його працях встановлено, що провідну роль у культурно-освітньому русі відіграла українська ліберально-демократична інтелігенція, кращі представники якої працювали над збереженням рідної культури, пробудженням національної свідомості, закладали фундамент для розвитку друкованого слова українською мовою.

Важливими також є аналітичні статті активних учасників громадівського руху І. Стешенка, П. Капельгородського, С. Петлюри та ін. У цих статтях побіжно акцентувалося й на ролі преси в українському національно-культурному русі, хоча періодика не була визначальним об'єктом їх дослідження.

Цікавий інформаційний матеріал про культурно-просвітницьку працю української інтелігенції вміщено у збірнику нарисів відомого українського історика Д. Багалія.

Щодо праць, у яких всебічно, з урахуванням політичної ситуації, досліджується преса Наддніпрянщини від кінця XIX ст., варто виділити брошуру Б. Грінченка “Тяжким шляхом”. Окрім відомостей про окремі друковані видання, письменник-публіцист відтворив широку історичну панораму, на тлі якої розвивалася й українська преса, на конкретних фактах засвідчив, який опір чинили їй урядові кола Російської імперії.

Науковою об'єктивністю та великою інформативністю, критичним підходом до характеристики і оцінки видань відзначається й дослідження І. Франка “Нарис історії українсько-руської літератури до кінця 1890 року”.

На зламі XIX-XX ст. з'являється усе більше праць, у яких об'єктом дослідження стає український національний рух. Його дослідники у тій чи іншій мірі аналізували пресу, хоча й спеціально її не вивчали. Зокрема, перші спроби висвітлення діяльності самостійників стосуються, головним чином, робіт, які були присвячені Революційній українській партії (РУП), Українській народній партії (УНП) та іншим національним організаціям.

Часткове скасування обмежень щодо українського друкованого слова внаслідок Першої російської революції створило більш сприятливі умови для розвитку українознавчих студій. Важливе місце у цьому контексті мають праці М. Грушевського, Д. Дорошенка, С. Єфремова, В. Доманицького, у яких подано як загальний аналіз культурно-національного руху 90-х років XIX ст., так і його окремих складових, зокрема, видавничої справи. Особливої уваги