Українська преса Наддніпрянщини в національно-культурному та державотворчому процесі (друга половина XIX ст. - 1920 р.)

Джерельна база дослідження визначена з урахуванням обраної дисертаційної теми. За походженням, змістом, формою і науковою цінністю документи можна поділити на декілька груп.

Найціннішим джерелом є періодика. Серед газет і журналів, які становлять основу дисертаційної праці, понад 100 різнотипових українських часописів, починаючи від перших періодичних видань Наддніпрянської України – газет “Хлібороб”, “Громадська думка”, “Рада”, “Нова Рада”, “Рідний край”, – й завершуючи пресою періоду Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, зокрема такими часописами, як “Вістник Української Народної Республіки”, “Вістник Державних законів для всіх земель УНР”, “Бюлетень Українського телеграфного агентства”, “Українська Ставка”, “Україна”, “Новини”, “Дзвін” та ін. ; партійні видання – “Робітнича газета”, “Трудова республіка”, “Боротьба”, “Трудовий шлях” та ін. ; органи місцевих самоврядувань і громадських культурно-просвітніх організацій: “Життя Поділля”, “Шлях”, “Новий шлях” тощо.

Матеріали періодики певним чином доповнювалися різнотиповими документами з діяльності українських політичних партій і груп, а, особливо, роботи їх пресових відділів. Значна кількість таких матеріалів зосереджена у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центральному державному історичному архіву України у Києві (ЦДІА у Києві), Рукописного відділу Центральної наукової бібліотеки ім. В. І. Вернадського НАН України.

З архівних колекцій ключовими є фонди губернських жандармських управлінь Києва (ф. 275), Харкова (ф. 336), Полтави (ф. 320) ; Київського (ф. 275). Харківського (ф. 336), Південно-Східного управлінь (ф. 705) ; фонди канцелярії Київського, Подільського і Волинського генерал-губернатора (ф. 442), які містяться у Центральному державному історичному архіві України у Києві. У цих фондах зосереджені окремі примірники конфіскованих видань, матеріали розслідувань з поточної періодики, рішення про заборону і дозвіл на вихід періодичних видань.

Серед документів ЦДАВО України, зокрема, фонд Генерального Секретаріату Української Центральної Ради (ф. 1063). Української Центральної Ради (ф. 1115). Міністерства освіти Української Держави (ф. 2201), Міністерства освіти Української Народної Республіки (ф. 2582). Окрім того, в дисертації використано фонди Ради народних міністрів (ф. 1065), республіканського міністерства внутрішніх справ (ф. 1092), канцелярії Директорії (ф. 1492) та ін. У цих фондах знаходяться документи тогочасних органів влади, які дозволяють простежити умови функціонування друкованих органів.

Суттєво поглибили джерельну базу дослідження вже опубліковані архівні матеріали. Це, зокрема, збірки про громадянську війну на Україні, укомплектовані явно однобоко, у відповідності із збереженням радянських ідеологічних вимог. А також сучасні збірники, видані в Україні і за кордоном.

Окрім того, дисертант послуговувався й мемуарами українських політичних діячів – М. Грушевського, В. Винниченка, Д. Дорошенка, І. Мазепи, П. Скоропадського, Д. Донцова та ін.

Таким чином, історіографічний та джерельний аналіз означеної нами наукової проблеми засвідчує, що вона ще малодосліджена, здебільшого окреслені лише напрями її вивчення.

У другому розділі дисертації “Становлення і розвиток української преси у Наддніпрянській Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) ” простежується прагнення українських громадсько-політичних діячів заснувати українські часописи, висвітлюється згубна політика російського царизму щодо українства.

Показано, що з розвитком романтизму в європейській культурі у підросійській Україні набувають популярності ідеї Й. Гердера, зокрема ті, які акцентують увагу на ролі “власної” мови для становлення кожного народу. Так у 40-х роках серед української молоді, певним чином й під впливом польських демократичних сил, відчувається прагнення до політичного життя, однак політичні ідеали усе ще не виходять з контексту єдиного слов'янофільства. Зміни наступили у кінці 50-х – на початку 60-х рр. і були пов'язані з розвиток українського громадівського руху. За цих умов з початку 60-х рр. українська передова молодь почала активно шукати шляхи для заснування українського часопису.

В умовах реакційних дій царського уряду втілення у життя ідеї про заснування українознавчого журналу видавалась нереальним. До появи 1861 р. громадсько-політичного і літературно-наукового часопису “Основа”, який видавала українська громада в Петербурзі на українських землях не було жодного україномовного журналу чи газети. Журнал “Основа” виник в епоху суспільно-політичного і національного піднесення перед реформою 1861 р. й відображав на своїх сторінках тенденції цього процесу. Автори часопису постійно звертали увагу на зростання національної свідомості, яка була одним із проявів інтенсифікації процесу становлення і консолідації української нації. Однак видавнича діяльність української громадськості була паралізована урядовими заборонами 1863 р. (Валуєвський циркуляр) та 1876 р. (Емський указ). У Наддніпрянщині аж до революційних подій 1905 р. існувала урядова заборона на українське друковане слово.

Єдиним виданням, якому з кінця 90-х рр. ХІХ ст. дозволяли друкувати українською мовою повісті й драми, був російськомовний журнал “Кіевская старина”. Здійснення видання українських матеріалів велось у постійному протиборстві з цензурними чиновниками. Редакція “Кіевской старины” друкувала матеріали на злободенні теми. Вирізняються публіцистичні статті С. Єфремова. За період редагування В. Науменка, вказане видання стало помітним явищем у розвитку української національної культури. Використовуючи езопівську мову, приховані форми пропаганди, науковці та публіцисти зуміли “…наблизити старину до розуміння сучасного читача і висвітлити нинішнє за допомогою історичного минулого”.

Українська інтелігенція не очікувала дозволу “згори” на видання національного друкованого органу, а використовувала для цього будь-яку нагоду. У Чернігові діяло українське видавництво, яке у важких цензурних умовах видало понад сорок популярних книжечок, так званих “метеликів”.