Українська загальноосвітня середня школа в період визвольних змагань (1917-1920 рр.)

Як окремий підрозділ до першої групи літератури можна віднести роботи, що стосувались розвитку української освіти і друкувались за кордоном вже після другої світової війни. Це спогади учнів українських гімназій, роботи дослідників розвитку української історії та освіти, що працювали за межами України (Г. Васькович, Н. Іщук, В. Луців, Г. Ващенко, І. Крилов, І. Мазепа, М. Семчишин, Б. Лончина). Вони стали ідейними продовжувачами національно-демократичних підходів щодо розгляду даної тематики. Слід відзначити, що обмеженість доступу цих авторів до користування широким спектром архівних джерел не давало змоги всебічно висвітлювати питання розвитку освіти в Україні. Крім того, авторами ідеалізувалась освітня діяльність українських національних урядів, яка подавалась, як правило, без критичних зауважень. Українська середня школа, розглядалась авторами в системі загального розвитку української освіти й культури і не являла собою окрему тему дослідження.

До другої групи історичної літератури на дану тематику слід віднести літературу радянського періоду (М. Гриценко, М. Авдієнко, М. Грищенко, Ф. Корольов, I. Бiлодiд, Г. Прокопенко, Л. Черкашин, та ін.). Вона ґрунтується на класово-комуністичних підходах щодо розгляду питань розвитку народної освіти досліджуваного періоду. Становлення та розвиток української національної середньої школи розглядався авторами в контексті розвитку соціалістичної держави, побудови комуністичної освітньої системи, утвердження більшовицької ідеології. Національні підходи до навчання й виховання в українських середніх школах оголошувались дрібнобуржуазними й підлягали критиці.

Серед цієї літератури цікавість викликають дві частини книги “З практики трудової школи”, що вийшли друком у 1923 і 1924 роках. У них підсумовується досвід роботи Київської трудової школи ім. Т. Г. Шевченка, яка у 1917-1920 рр. була Першою українською гімназією ім. Т. Г. Шевченка в Києві. Хоча школа стала в цей час досвідною школою при ВУАН і намагалась пристосуватись до нових комуністичних вимог, педагогічний колектив школи прагнув зберегти в ній національні традиції, закладені під час національно-демократичної революції. Про існування книги на довгий час забули, і донедавна історики не мали змоги використовувати її матеріали.

Третю групу літературних джерел з даної тематики складають дослідження сучасних авторів (Н. Агафонова, П. Дроб'язко, М. Кукурудзяк, М. Собчинська, В. Майборода, С. Майборода, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Ю. Телячий, С. Фiлоненко, Н. Ротар та ін.). З проголошенням України незалежною державою та відкриттям доступу до архівних матеріалів, що до цих пір були недоступними, історики отримали можливість дати об'єктивну характеристику та зробити історичний аналіз розвитку освіти періоду національно-визвольних змагань початку ХХ століття. З кінця 80-х – початку 90-х років ХХ століття з'являється низка робіт, присвячених освітній політиці національних українських урядів початку ХХ століття (Н. Агафонова, Ю. Телячий, С. Фiлоненко). Вчені почали звертатись до вивчення громадсько-педагогічної спадщини видатних освітніх діячів, заново відкриваючи імена С. Русової, І. Стешенка, І. Огієнка, С. Сірополка, С. Постернака, та інших культурно-просвітніх діячів періоду національно-визвольних змагань (Т. Самоплавська, В. Ляхоцький, І. Усенко та ін.). Роботи таких авторів як П. Дроб'язко, М. Кукурудзяк, М. Собчинська, В. Кравець, Б. Ступарик, В. Майборода, С. Майборода, Ю. Телячий висвітлюють розвиток національної школи в Україні. Однак українську середню школу автори розглядають у загальному контексті розвитку шкільництва, а тому приділяють менше уваги особливостям розвитку власне середньої ланки освіти.

Отже, на сучасному етапі зростає інтерес до вивчення питань розвитку української освіти, однак аналіз стану розробки проблеми свідчить, що в загальному плані розкривались окремі фрагменти та аспекти питання. Найбільша увага, як правило, приділялась діяльності національних урядів в освітній галузі, реформуванню управління освітою, розробці проекту реформи системи освіти взагалі. Менше уваги приділялось діяльності громадських організацій на шляху будівництва української національної школи, а узагальнюючі праці про діяльність Всеукраїнської учительської спілки та Товариства шкільної освіти відсутні взагалі. Більшість дослідників історії освіти висвітлюють зовнішню сторону реформування освітньої галузі в 1917-1920 рр. : урядові накази, постанови, розпорядження, рішення різного роду з'їздів та зібрань, цифрові показники кількості учбових закладів. Але недостатньо розкриті внутрішні проблеми шкіл, що реформуються: відсутність приміщень, обладнання, українських підручників, методики викладання нововведених українознавчих дисциплін, тощо. Українська загальноосвітня школа не виділялась науковцями в окрему тему дослідження, а розглядалась лише в контексті розвитку освітньої галузі.

Реалізація мети й завдань даної роботи стала можливою через залучення й критичне використання широкого кола різноманітних джерел. Основу джерельної бази дисертації склали документи з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ф. 1063 – “Генеральний Секретаріат Української Народної Республіки. Рада Народних міністрів Української Народної Республіки. 1917-1918 рр. ”, ф. 1064 – “Рада міністрів Української Держави. м. Київ. 1918 р. ” ф. 1115 – “Українська Центральна Рада. 1917-1918 рр. ”,