Українське шкільництво і освітня політика крайової адміністрації та сейму в Галичині (1890 -1914 рр.)

Найбільше робіт міжвоєнного періоду, що стосуються предмету нашого зацікавлення, було присвячено діяльності шкільних та культурно-освітніх товариств, які з’явились у Галичині на рубежі XIX-XX ст. Найраніша праця з цього питання належить І. Ющишину . Це велика стаття, яка містить огляд діяльності цих товариств. Автор єдиний серед усіх дослідників історії культурно-освітнього руху в Галичині вивчає зв’язки українських товариств із загальнодержавними організаціями, їх спільний вплив на освітню політику офіційних чинників Відня та галицького сейму.

Діяльність Руського (Українського) педагогічного товариства детально розглянув Л. Ясінчук . Вивченням історії товариства “Учительська громада” займався О. Терлецький . У міжвоєнний період вийшли збірки праць, присвячені як шкільним товариствам, так і культурно-освітньому руху в Галичині наприкінці XIX- на початку XX ст. в цілому . Отже, історіографія міжвоєнного періоду характерна значною кількістю праць, присвячених одній з малодосліджених і в наш час проблемі українських культурно-освітніх товариств, і їх значенні у становленні приватного шкільництва.

Після Другої світової війни тема розвитку галицького шкільництва часів Австро-Угорщини знайшла широке відображення в історичній та історико-педагогічній літературі. Окремі питання теми вивчав Л. Г. Баїк . У його працях, що базувались на широкому джерельному матеріалі, зроблено спробу дати цілісну картину розвитку освіти в Галичині. Серед сучасних українських дослідників проблеми слід відзначити Б. М. Ступарика . До висвітлення історії гімназійної освіти в Галичині наприкінці XIX – на початку XX ст. звертається І. Курляк . Ключові проблеми історії і розвитку основних типів галицьких шкіл на початку XX ст. розглянуті в праці В. Благого . Вплив політичних чинників на зміни в організації освітніх закладів у краї в період “нової ери” 1890-1894 рр. відображено в роботі І. Чорновола . Значну увагу сучасні українські дослідники відводять проблемі культурно-освітнього руху в Галичині на рубежі ХІХ – ХХ ст. Перш за все їх праці присвячені діяльності Руського (Українського) педагогічного товариства .

Тема історії шкільництва Галичини привертає увагу й окремих зарубіжних дослідників. Варто згадати, зокрема, публікацію вченого українського походження А. Сірки , в якій на основі статистичних даних зроблено порівняльний аналіз стану української і польської освіти в Галичині та в цілому шкільництва в Австро-Угорщині наприкінці XIX – на початку XX ст.

Активний науковий пошук в цій ділянці веде польська повоєнна історіографія. В. Найдус у нарисі з історії Галичини початку ХХ ст. зупиняється, зокрема, на ролі політичної боротьби в освітньому питанні . Ю. Семкув  здебільшого досліджував позицію різних політичних партій та угруповань в шкільній справі. Продовжуючи вивчення цих питань, Р. Дуткова простежила становлення і розвиток шкільної адміністрації в перші роки галицької автономії . Багатою на новий матеріал є робота Р. Врочинського, присвячена освіті в Галичині у 1792-1945 роках . Тут досліджуються складові галицького шкільництва: діяльність крайової адміністрації щодо шкільної справи, типи шкіл, а також історія польських культурно-освітніх товариств. У працях А. Мейснера та Г. Крамаж чимало місця відведено проблемі українських шкіл . Вітчизняна та зарубіжна історіографія післявоєнного періоду звертається до вже досліджуваних раніше проблем галицького шкільництва, висуваючи нові теми для повнішого його вивчення. Серед останніх – це політичний аспект в освіті, а також дослідження окремих типів шкіл.

Хоч різні аспекти розвитку галицького українського шкільництва наприкінці XIX – на початку XX ст. знайшла відображення в історичній літературі, тим не менше ця проблема продовжує бути актуальною і в наш час, оскільки залишається ще ряд малодосліджених питань, які потребують подальшого вивчення.

Для написання дисертації використано значний джерельний матеріал: архівні засоби, публікації документів, статистичні збірники, тогочасну пресу і публіцистику, мемуарну літературу тощо. Зокрема, залучено обширні матеріали, що містяться в Центральному державному історичному архіві України у Львові, насамперед у ф. 178 – “Крайова шкільна рада”. Великий інтерес становлять окремі описи величезного за обсягом ф. 146 – “Галицьке намісництво”, що стосуються галицького шкільництва. В оп. 4 цього фонду містяться матеріали про створення і розбудову шкільних рад різних рівнів. У цьому ж фонді (оп. 58) знаходиться документація стосовно створення та діяльності галицьких педагогічних і культурно-освітніх товариств. Надзвичайно багатим на інформацію до теми є ф. 206 – “Українське педагогічне товариство “Рідна школа”, де зберігаються детальні протоколи засідань цього товариства.

Значний матеріал з історії галицького шкільництва виявлено у рукописних фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Особливий інтерес для вивчення нашої проблеми становлять персональні фонди діячів, що працювали в галузі освіти. Так, у ф. 115 – “Омелян Терлецький” зібрано рукописні матеріали автора – дослідника історії “Учительської громади”. У ф. 11 – “Барвінські” знаходиться, зокрема, листування визначного громадсько-політичного діяча, довголітнього члена крайової шкільної ради Олександра Барвінського з різними установами, в тому числі й освітніми, приватними особами.

З поміж документальних публікацій особливий інтерес становлять стенографічні звіти галицького сейму  та звіти крайової шкільної ради , особливо виступи галицьких послів у сеймі, які стосувались проблем шкільництва, зокрема українського. Необхідні