Відображення у мемуарах Шарля Дюброя українського менталітету та правосвідомості як рушійного фактору у процесі становлення державності України

У свою чергу, український народ протягом усієї своєї історії завжди повставав проти своїх гнобителів та прагнув свободи та незалежності .

До цієї думки додамо висновок О. Щедріна, за яким характерними рисами державної та національної свідомості російського народу є духовна слабкість, відсутність національної єдності, національної гордості та потягу до відстоювання власних прав   . Є. Копельців-Левицька, у свою чергу, стверджує, що українцям притаманні індивідуалізм, поєднаний з ідеєю рівності, поваги до окремого індивіда та його свободи, гостре неприйняття деспотизму й абсолютної монархічної влади11. Указані ствердження ще раз підтверджують те, наскільки глибоко та точно французький діяч вивчив духовну сутність українського народу, його характер, прагнення та бажання. До того ж, говорячи про політичні настрої українців та їх бачення майбутнього своєї держави, Ш. Дюб- рой наголошував на їх масовому характері, що охоплював усі верстви населення. Спростовуючи думку про те, що становлення незалежної України прагнули лише окремі українські партії, він довів той факт, що нова вільна держава була метою усіх, без виключення, класів суспільства. Він зазначив, що не тільки інтелігенція, а й клас землеробців, селянські маси голосами своїх представників, увесь український народ загалом бажає незалежності України .

Автор також акцентував увагу на численних проявах патріотизму українців, їх неприхованій любові до своєї рідної землі та збереженні національних почуттів. По-перше, він захоплювався тим, як українці вшановують свою державну символіку та кольори, що для нього є значним проявом відданості українців державній ідеї: “З 12 березня 1917 р. не відбувалося жодної маніфестації, політичної, військової або релігійної, ні одного зібрання, де виголошувалися промови, без яких вулиці, будинки, будівлі, трибуни, громадяни не були б прикрашені без жодних дозволів в українські кольори – золотий та блакитний ”. (Depuis le 12 mars 1917, il n’y a pas eu une seule manifestation, politique, militaire ou religieuse, il ne s’est pas fait une seule réunion, prononcé un seul discours, sans que les rues, les maisons, les édifices, tes tribunes, les individus, se soient décorés, sans nul invite et sans aucun ordre, aux couleurs ukrainiennes or et bleu).

Ш. Дюброй відмітив старанність та відданість, з якою українське населення почало навчатися у школах, відкритих Генеральним Секретаріатом, а згодом – і Директорією. Незважаючи на усталену національну прихильність українського народу до сільськогосподарської діяльності, він із завзятістю вивчав рідну мову, літературу, історію своєї країни тощо: “Цей народ, що здавався байдужим до всього, що було навчанням, та який всіма думками, здавалося, був сконцентрований на майбутньому врожаї злаків та буряків, несподівано одразу ж став на шлях бібліотек та книгарень, щоб там сперечатися за таку малу кількість творів українською мовою ”. (Ce peuple, qui semblait indifférent pour tout ce qui était instruction et dont toutes les pensées semblaient se concentrer sur sa récolte prochaine de céréales ou de betteraves, a tout à coup pris le chemin des bibliothèques et des librairies pour s’y disputer les trop peu nombreux ouvrages en langue ukrainienne).

Ш. Дюброй відмітив також те, що український патріотизм брали до уваги й російські більшовики, які, ставлячи на меті здобути підтримку з боку населення України, формулювали свої виступи та прокламації на його територіях саме українською мовою та обіцяли забезпечити права та свободи українців. На доведення своєї думки автор опублікував уривки виступу Муравйова під час його вступу до Києва: “Пролетарії Києва: я вітаю Республіку українських робітників, працівників та селян. Наші вороги звинувачують нас у тому, що ми не визнаємо принципу автономії. Я не бажаю виправдовуватися. Український працьовитий народ добре знає, що це – в’ яла брехня та наклеп. Мої війська мають на меті ніщо інше, як допомогти Вам повалити буржуазний уряд, щоб замінити його на уряд Українських Рад” . (Prolétaires de Kiev! Je salue la République des Travailleurs, ouvriers et paysans ukrainiens. Nos adversaires nous accusent de ne pas admettre le principe de l’autonomie. Je ne chercherai pas à nous disculper. Le peuple travailleur ukrainien sait bien que c’est là un lâche mensonge et une calomnie. Mes armées n’ont qu’un but, vous aider à renverser le gouvernement bourgeois pour le remplacer par le gouvernement des Soviets ukrainiens). Відмітимо численні політичні прийоми, які застосовував Муравйов: він звертався до українців як до окремого народу, підкреслюючи його наполегливість та працьо-

витість, а також акцентував увагу на тому, що у його планах була легітимізація українського уряду та держави у цілому.

Неодноразово демонструючи своє негативне ставлення до більшовиків та їх