Виробнича підприємницька діяльність

 

 

Підприємництво – надзвичайно багатопрофільний вид економічної діяльності, що охоплює практично всі галузі системи господарювання. Кожна з ланок має характерні особливості, розрізняється змістом бізнес-операцій, засобами їх проведення. Підприємницька діяльність може здійснюватись у виробництві, торгівлі, посередництві, наданні фінансових послуг, страхуванні, будівництві, громадському харчуванні, туризмі, готельному господарстві, наданні побутових, консалтингових, транспортних послуг та ін.

Обмірковуючи свою бізнес-ідею щодо створення власної справи, початківцю потрібно обрати найбільш привабливий напрямок, тобто таку ринкову нішу, де успішніше забезпечується реалізація товару чи послуги, беручи до уваги вкладені ресурси у бізнес та їхню віддачу (окупність вкладів). Це питання дуже важливе, тому підприємцю доцільно розв’язати його ще до складання установчих документів та проведення державної реєстрації.

При виборі того чи іншого виду підприємницької діяльності слід враховувати такі критерії (фактори), зокрема:

1) вид товару, який пропонується на ринок, його якість, асортимент;

2) споживчий попит на товар або послугу;

3) фінансові можливості підприємця, наявність матеріальних, трудових ресурсів;

4) існуючий економічний стан у даній сфері бізнесу, рівень розвитку конкуренції;

5) досвід роботи підприємця, його кваліфікацію;

6) перспективність виду підприємницької діяльності, можливості одержання достатнього прибутку.

Пріоритетне значення з огляду на загальнодержавні (національні) інтереси має підприємницька діяльність у виробничій сфері. Це найбільш перспективний та інвестиційно привабливий шлях до справжнього успіху, хоча він більш складний, потребує залучення різних факторів виробництва, характеризується більш тривалим періодом від зародження бізнес-ідеї до реалізації виробленої продукції та отримання економічного ефекту.

Виробниче підприємництво – це діяльність, яка безпосередньо пов’язана з виробництвом продукції, робіт, послуг, інформації для подальшої реалізації покупцям, споживачам.

До виробничого підприємництва відносяться інноваційна, науково-технічна діяльність, безпосередньо виробництво товарів та послуг, виробниче їх споживання, а також інформаційна діяльність у цих областях. Будь-який підприємець, що намірився зайнятися виробничою діяльністю, насамперед, повинний визначити, які конкретно товари він буде робити, які види послуг надавати. Потім підприємець приступає до маркетингової діяльності. Для виконання потреби у товарі він вступає в контакти з потенційними споживачами, покупцями товарів, з оптовими чи оптово-роздрібними торговими організаціями. Формальним завершенням переговорів може стати контракт, укладений між підприємцем і майбутніми покупцями товару. Такий контракт дозволяє звести до мінімуму підприємницький ризик. У противному випадку підприємець починає виробничу діяльність по випуску товару, маючи лише усну домовленість.

В умовах сформованих ринкових відносин на Заході усна домовленість, як правило, є надійною гарантією й у наступному, при необхідності, може бути оформлена у вигляді контакту, угоди. Значно складніше положення в Україні. В умовах ще не сформованих ринкових відносин надійність усної домовленості дуже невелика, а ризик істотно високий.

Наступний етап виробничого підприємництва – придбання або оренда (наймання) факторів виробництва.

До факторів виробництва належать виробничі фонди, робоча сила та інформація. Виробничі фонди, у свою чергу, поділяються на основні та оборотні.

До основних виробничих фондів (знарядь праці) відносяться: будівлі і споруди; передавальні пристрої; силові машини й устаткування; робочі машини та устаткування; вимірювальні і регулюючі прилади та пристрої; лабораторне устаткування; обчислювальна техніка; транспортні засоби; інструмент і пристосування, виробничий інвентар, інші основні фонди. У складі основних виробничих фондів до будівель належать будинки виробничих цехів, заводоуправління, лабораторій та ін

Оборотні виробничі фонди (предмети праці) становлять: сировина; основні та допоміжні матеріали; паливні та енергетичні ресурси; тара і тарні матеріали; малоцінний і швидкозношуваний інструмент і виробничий інвентар; запасні частини для ремонтів. Сюди ж відносяться покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, незавершене виробництво і напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів.

Робочу силу підприємець наймає по оголошеннях, через біржі праці, агенції по працевлаштуванню, знаходить потенційних працівників з допомогою друзів і знайомих. При підборі персоналу слід враховувати освіту кандидата на певну роботу, рівень його професійних навичок, досвід попередньої роботи, особисті якості.

Далі підприємець набуває всю необхідну йому інформацію про можливості залучення ресурсів: матеріальних, фінансових і трудових, про ринок збуту запланованій до виготовлення продукції або послуг і т. д.

Здійснення підприємницької угоди пов'язане з грошовими витратами. Загальну потребу в грошах (Дп) на ведення виробничо-підприємницької діяльності можна розрахувати за формулою 1. 1

Дп = Др + Дм + Дс + Ді + Ду (1. 1)

де Др – грошові кошти, необхідні для оплати праці найманих працівників;

Дм – грошова оплата вартості придбаних сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, енергії;

Дз – грошові витрати, пов'язані з придбанням та використанням засобів праці (основних виробничих фондів) – будівель, споруд, передавальних пристроїв, машин, обладнання, обчислювальної техніки, інструменту, транспортних засобів та ін;

Ді – грошова оплата купованої підприємцем інформації;

Дv – оплата послуг сторонніх організацій та осіб (будівельні роботи, транспортні послуги та ін).

Для початку виробничої діяльності підприємцеві треба мати необхідний стартовий капітал. Якщо такого капіталу немає, то він звертається в комерційний банк або до іншого власнику вільних грошових коштів за отриманням кредиту. Можна обрати й інший шлях – отримати фактори виробництва (приміщення, обладнання, сировина, матеріали, інформацію та ін) в кредит. Однак у будь-якому