Захист прав дітей і підлітків у сфері медицини

Захист прав дітей і підлітків у сфері медицини визначається як міжнародним, так і національним законодавством. Зокрема, у 1991 році Україна, ратифікувавши Конвенцію ООН про права дитини, підписала Всесвітню декларацію про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей і молоді, а також План щодо її виконання.

Законодавча база охорони здоров’я в Україні містить більшість міжнародно визнаних прав людини. Відповідно до Конституції України: людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3) ; кожна людина має невід’ємне право на життя і на захист свого життя та здоров’я (ст. 27) ; кожна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ст. 28) ; кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу (ст. 49). Зокрема:

Право на життя та охорону здоров’я встановлене ст. 6 Закону України “Про охорону дитинства”. Згідно викладеного в ній: “Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров’я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя”.

Право на достатнє забезпечення їжею було встановлено в ст. 25 Загальної Декларації прав людини, у якій проголошувалось, що кожний має право “на адекватний стандарт життя для себе та своєї сім’ї, включаючи адекватну їжу, одяг та житло”.

Право на медичну допомогу дітям і підліткам забезпечується лікувально-профілактичними і оздоровчими закладами, дитячими поліклініками, відділеннями, диспансерами, лікарнями, санаторіями та іншими закладами охорони здоров’я відповідно до законодавчої і нормативної бази нашої країни. Неповнолітні перебувають під диспансерним наглядом. Конвенція про права дитини ООН вказує, що кожний дорослий, державний службовець, установа чи організація зобов’язані встановити такі умови для дитини, щоб гарантувати їй нормальний розвиток

Основними завданнями державної системи охорони материнства і дитинства в Україні є створення оптимальних умов, які сприяють народженню здорової дитини, правильному всебічному розвиткові підростаючого покоління, запобіганню та лікуванню захворювань у жінок і дітей. Система охорони материнства і дитинства включає важливі соціально-економічні заходи і законодавчі акти, завдяки яким жінкам надається можливість поєднувати материнство з суспільно корисною працею, передбачається подання жінкам і дітям безплатної кваліфікованої медичної допомоги, яку здійснюють медичні заклади.

До системи поліпшення охорони здоров'я дітей входять заходи підвищення якості диспансеризації вагітних (насамперед жінок з групи ризику), зростання рівня профілактичної роботи серед здорових дітей у дитячих поліклініках, удосконалення диспансерного спостереження за здоровими і хворими дітьми, а також медичної допомоги дітям у дошкільних закладах і школах, спрямоване на організацію правильного фізичного розвитку дітей, загартовування їх, зниження захворюваності. Передбачається дальший розвиток спеціалізованої акушерсько-гінекологічної та педіатричної допомоги в амбулаторних і стаціонарних умовах, поліпшення швидкої медичної й анестезіолого-реанімаційної допомоги, організація відновного лікування в дитячих лікарнях, поліклініках і гінекологічних стаціонарах.

Дитячі заклади поділяють на лікувально-профілактичні та навчально-виховні. До лікувально-профілактичних належать пологовий будинок, дитяча лікарня, дитяча поліклініка, ясла, будинок дитини, дитячий санаторій. Ці заклади перебувають у віданні органів охорони здоров'я.

До навчально-виховних закладів належать дитячі садки, школи, школи-інтернати, лісні школи, дитячі будинки. Вони перебувають у віданні органів народної освіти, а медичним обслуговуванням у них займаються штатні лікарі та медичні сестри, їхню роботу планують і контролюють поліклініки.

Майбутні матері перебувають під наглядом жіночої консультації протягом усього періоду вагітності. Медичне спостереження за вагітними здійснюють не лише жіночі консультації, а й дитячі поліклініки. Лікарі-педіатри та патронажні сестри повинні проводити дородовий патронаж для того, щоб знати, який стан здоров'я вагітної. Тому в роботі цих двох закладів має бути певна наступність.

Обслуговування дітей у дитячих поліклініках багато в чому залежить від професійної майстерності дільничної медичної сестри. Робота в поліклініці будується за дільничним принципом і системою єдиного педіатра. В районі діяльності дитяча поліклініка проводить профілактичні заходи, спрямовані на забезпечення правильного фізичного та нервово-психологічного розвитку дітей, на зниження захворюваності та смертності шляхом подання своєчасної і кваліфікованої медичної допомоги. Робота лікаря і медичної сестри на дільниці включає прийом дітей у поліклініці й обслуговування хворих вдома і за принципом диспансеризації при врахуванні фізіології та патології дітей різних вікових груп.

Медична сестра бере безпосередню участь у прийомі дітей лікарем-педіатром у поліклініці. Звичайно прийом триває по 2-3 год на день за змінним графіком, тобто в ранкові, денні та вечірні години, що дає змогу матерям, які працюють, прийти на прийом до свого дільничного лікаря у вільний від роботи час. Один раз на тиждень проводять профілактичний огляд здорових дітей грудного віку. Дільнична медична сестра організує відвідування матерів з грудними дітьми в спеціальні дні і години. Решту робочого часу (3-4 год) сестра використовує для активного патронажу.

Спільна робота дільничної медичної сестри з дільничним педіатром повинна бути чіткою та погодженою. Лікар постійно піклується про підвищення культурного рівня, знань і авторитету медичної сестри, яка з ним працює і є першою його помічницею, оскільки їм довіряється найдорожче – життя та здоров'я дитини.

Одне з найважливіших завдань дільничних педіатра та медичної сестри – це облік дітей, яких