Зміни структури грунтового покриву та фізико-хімічних властивостей грунтів в умовах інтенсивного сільськогосподарського використання

При визначенні найбільш раціонального способу використання земель необхідно враховувати згадані фактори для того, щоб, поряд з максимальним економічним ефектом, сприяти збереженню грунтів і підвищенню їх родючості.

(При вирішенні завдань по підвищенню врожайності сільськогосподарських культур особливо важливе значення має виконання в кожному господарстві заходів по підвищенню родючості грунтів та захисту грунтового покриву від ерозії).

Загальна площа сільськогосподарських угідь, які розташовані на схилах різної крутості, складає 35769 га, в тому числі 32981 га ріллі. (Раціональне використання схилових еродованих земель, включаючи застосування грунтозахисних технологій вирощування сільськогосподарських культур, – запорука успіху в отриманні гарантованих високих врожаїв, підвищення родючості грунтів).

Територія Дубенського району включає дві грунтово-кліматичні зони: Лісостепову і Малополіську, які сильно різняться між собою.

Мале Полісся займає південну частину території району. Тут, в основному, розповсюджені дерново-підзолисті типові і оглеєні грунти легкого механічного складу та торфові грунти. На цій території прогресує вітрова ерозія – дефляція.

Вітроерозійні процеси, в основному, спостерігаються в ранньовесняний період на торфових, а також на пересушених піщаних та супіщаних грунтах.

В лісостеповій частині району найбільший збиток грунтовому покриву спричиняє водна ерозія – змив, яка обумовлена талими та зливовими водами.

Найбільш ерозійнонебезпечні – фони чистого пару, зябу і просапних культур. Впродовж однієї зливи змивається грунтового матеріалу 19, 5-30 т/га. Особливо легко піддаються ерозійним процесам поля, зайняті цукровими буряками в період від посіву до фази повного розвитку листового апарату (втрати складають 15, 7-30, 2 т/га).

(Найбільш стійкі до водної ерозії грунти під багаторічними травами, а також під озимою пшеницею і яровими колосовими у фазі повного кущення (7-9 листків). Добре захищають грунти стерневі фони з висотою стерні 18-20 см (втрати грунтів 0, 6-1, 4 т/га). При висоті стерні 5-6 см твердий стік за одну середню зливу складає 1, 7-5, 8 т/га).

(Зональні і місцеві особливості прояву ерозійних процесів на території району обумовлюють необхідність розробки добре скоординованої стратегії захисту грунту, де повинні бути урівноважені регіональні і локальні програми грунтозахисних заходів).

(Землеробство в Дубенському районі мусить бути лише грунтозахисним, а технологія вирощування сільськогосподарських культур повинна забезпечувати круглорічне формування ерозійностійкої поверхні грунтів. В комплексі заходів по запобіганню ерозії, поруч з організаційно-господарськими, агролісомеліоративними і гідротехнічними, провідне місце займають агротехнічні способи, як найбільш доступні і високоефективні. Агротехнічні заходи захисту грунтів від ерозіїі є основою грунтозахисних технологій).

Основні теоретичні передумови і практичні заходи по захисту грунтів від водної ерозії полягають в зменшенні або цілковитому усуненні поверхневого стоку шляхом збільшення водопроникності грунту за допомогою штучного мікрорельєфу (щілинування, лункування, переривчасте борознування), поліпшення структурного стану грунтів, безпечному відводі стікаючих непоглинутих вод (залуження водотоків), зменшення концентрації водних потоків та зниження їх швидкості (куліси, буферні смуги, смугасте та контурно-смугасте розміщення сільськогосподарських культур), захисту поверхні грунтів від руйнуючої енергії крапель дощу (жива рослинність, пожнивні рештки).

Протиерозійний комплекс являє собою взаємопов'язану систему організаційно-господарських, агротехнічних, лукомеліоративних і гідротехнічних грунтозахисних заходів, які дозволяють при найменших матеріальних і трудових витратах зменшити до допустимих меж ерозійні процеси, підвищити родючість грунтів і одержати максимальний вихід сільськогосподарської продукції з одиниці площі.

Такий комплекс має затримувати на місці воду атмосферних опадів, забезпечувати небезпечний скид надлишку вод поверхневого стоку та зменшувати швидкість вітру в приземному шарі. Для цього необхідно правильно організувати територію господарства.

За інтенсивністю використання у сільськогосподарському виробництві виділяють такі групи земель:

І – орні землі інтенсивного використання;

II – орні землі обмеженого використання;

III – орні землі дуже обмеженого використання;

ІV – землі гідрографічного фонду.

До земель І групи відносять усі розорані нееродовані, слабо- та середньоеродовані грунти, які розташовані на слабохвилястих схилах крутістю 3-7 градусів. На цих землях проектують зернотрав’яні сівозміни, які складаються лише з культур суцільного сіву (ярі зернові, однорічні трави, озимові зернові, багаторічні трави). Посів просапних культур дозволяється у виняткових випадках і лише при розміщенні їх смугами.

До земель III групи відносять всі грунти на сильнохвилястих схилах крутістю більше 5 градусів і сильнозмиті грунти на схилах з виявленою конфігурацією і різною крутістю. На цих землях проектують грунтозахисні сівозміни, у структурі яких 75-80% складають багаторічні трави і 20-25% – озимі зернові. Невеликі ділянки земель даної групи, що прилягають до земель інших груп, рекомендується виділяти під постійне залуження.

Всі нерозорані землі (переважно береги і днища балок, ярів, заплави річок, круті уступи річкових терас), а також розорані днища балок і заплави річок відносяться до гідрографічного фонду.

При визначенні груп належить враховувати, що ділянки, які включають більше 30% площ гіршої групи, відносяться до категорії менш інтенсивного використання. Виділення земель за інтенсивністю їх використання при організації території і нарізанні сівозмін є обов'язковою умовою проектування і раціонального застосування системи протиерозійних комплексів як головного заходу по запобіганню ерозії грунтів та підвищенню їх родючості.

Знижена родючість еродованих грунтів, загроза втрати частини елементів живлення внаслідок їх змиву поверхневим стоком вод обумовлюють деяку специфіку застосування органічних і мінеральних добрив в умовах виявлення водної і вітрової ерозії. Для запобігання ерозійних процесів, підвищення продуктивності сільськогосподарських культур, відновлення і подальшого підвищення родючості еродованих грунтів необхідно застосовувати збільшені норми органічних і мінеральних добрив в порівнянні з нормами внесення їх на повнопрофільних грунтах.

Установлено, що позитивний баланс органічної речовини, при сучасній системі землеробства, забезпечує внесення гною: на Поліссі 15-20 т/га, в Лісостепу 10-12 т/га. Проте, еродовані грунти вимагають не лише підтримання бездефіцитного балансу гумусу, але й подальшого систематичного підвищення його вмісту до рівноважного для кожної грунтово-кліматичної зони рівня. Тому кількість органічних добрив на цих грунтах рекомендується збільшувати в лісостеповій зоні на 4-5, в поліській на 5-6 т/га. Найбільш швидкий шлях підвищення родючості еродованих грунтів – це застосування високих доз органічних добрив. З 10 т напівперепрівшого гною може утворюватися 20-30 кг гумусу.

В грунтозахисних сівозмінах лісостепової зони на схилових землях норми органічних добрив збільшують на 40-50% і вносять їх 40-60 т/га за 1-2 роки до посіву багаторічних трав під озиму пшеницю або іншу культуру в процесі використання мінеральних добрив набільший вплив на врожай проявляє азот, потім фосфор, а калій, у більшості випадків, ефективний лише на фоні внесення азоту і фосфору.

Середні норми внесення мінеральних добрив на еродованих грунтах лісостепу доцільно, в порівнянні з рекомендованими нормами їх застосування на нееродованих, підвищувати в таких межах: азотних під озимі, ярі колоскові і кукурудзу на 25-30%, а під цукрові буряки і картоплю на 15-20%; фосфорних під цукрові буряки і картоплю на 12-15%, а під зернові на 15-20%.

При визначенні конкретних доз мінеральних добрив під сільськогосподарські культури на еродованих землях, крім ступеню еродованості, необхідно також враховувати їх забезпеченість рухомими формами поживних речовин. Орієнтуючись на наведені вище рекомендації по підвищенню норм мінеральних добрив під сільськогосподарські культури на еродованих грунтах, враховуючи агрохімічні картограми і наявність добрив, в господарствах визначають конкретні норми, строки і способи внесення на кожному полі сівозміни. Дози рядкового удобрення під всі культури залишаються такими ж, як і на незмитих грунтах. Фосфорно-калійні добрива потрібно вносити під основний обробіток грунту. Для попередження вимивання азоту з орного шару грунту та підвищення його ефективності, доцільно 2/3 норми азотних добрив застосовувати як основне добриво, а 1/3 – під час підживлення.

 

 

Добровольський В. Ф. Ефективне використання землі. – К. : Урожай, 1990.

Докучаєв В. В. Російський чорнозем. – М. : АН СРСР, 1949.

Кваша М. К. Грунти Ровенської області. – Львів: Каменяр, 1970.

Ляхов А. И. Удобрения на эродированных землях. – М. : Россельхозиздат, 1975.

Геренчук К. І. Природа Ровенської області. – Львів: Вища школа, 1976.

Полупан М. І., Носко П. С., Кузьмічова В. П. Польовий визначник грунтів. – К. : Урожай, 1981.

Рекомендації по грунтозахисному землеробству на схилових землях Української РСР. – М. : Колос, 1984.

Розанов Б. Г. Розширене відтворення родючості грунтів//Грунтознавство, 1987, № 2.

Скорина С. О., Розумний І. А. Грунти України та їх раціональне використання. – К. : Урожай, 1970.

Шикула М. К. Протиерозійна агротехніка. – М. : Знання, 1974.

Грунти Дубнівського району Рівненської області та заходи по їх продуктивному використанню. – К. : Ін-т землеробства, 1963.

Технічна документація по крупномасштабному обстеженню грунтів Дубенського району Рівненської області. – Рівне: Філіал інституту землеустрою, 1995.