Значення інноваційної діяльності для розвитку економіки України

перевірку впроваджуваних технічних рішень у галузі техніки, технології та організації виробництва. ДКР можуть виконуватися без попередніх НДР за окремим технічним завданням замовника.

Технічна підготовка виробництва

Останніми роками суспільство зробило великий стрибок у розвитку промисловості, особливо машино- і приладобудування. За цей час у країні збудовано багато нових заводів, проектно-конструкторських організацій, що привело до різкого збільшення розробки і виробництва нової техніки.

У машино-, а тим більше в приладобудуванні у зв'язку із систематичною модернізацією і розробкою нових досконалих приладів часто доводиться перебудовувати виробництво, тобто ставити перед конструкторами і технологами завдання створення та швидкого впровадження нових методів конструювання і технологічного проектування. Ось чому на сучасному етапі перед технічною підготовкою виробництва ставиться ряд нових важливих завдань, котрі мають бути вирішені найближчим часом.

Змістом технічної підготовки виробництва є комплекс технічних, організаційних та економічних заходів щодо проектування та вдосконалення конструкції виробів і технології їх виготовлення, а також щодо вдосконалення методів організації виробництва та підвищення технічного рівня підприємства.

Основними завданнями, які стоять перед технічною підготовкою виробництва на сучасному етапі, є:

- утворення передових досконалих конструкцій приладів і машин;

- досягнення високих техніко-економічних показників нових виробів;

- забезпечення умов для ритмічної роботи підприємства.

Технічну підготовку виробництва на підприємстві здійснюють конструкторські та технологічні відділи. Крім цього, питаннями технічної підготовки виробництва займаються проектно-конструкторські та проектно-технологічні інститути з дослідними заводами і спеціальні конструкторські та технологічні бюро, що мають у своєму складі дослідні цехи.

Оцінювання економічної ефективності нововведень

Нововведення – втілення нових форм організації праці та управління, які охоплюють не тільки окреме підприємство, й їхню сукупність, галузь. Ці заходи потребують інвестування значних коштів, тому важливо оцінювати економічну ефективність нововведень, зокрема впровадження нової техніки.

У сучасних умовах високих цін на нову техніку (новою вважається техніка, яка відповідає кращим світовим зразкам, експлуатується не більше трьох років і на яку припадає найбільша частка на світовому ринку аналогічної продукції) ефективність її використання повинна оцінюватися задовго до моменту її придбання та експлуатації. Тим більше, що в практиці господарювання відомо чимало випадків, коли марно витрачались значні фінансові кошти на придбання нової техніки, яка не давала підприємству нічого, крім збитків.

Перш ніж приступити до оцінювання ефективності нових рішень, слід зупинитись на ключових моментах – ефекті та ефективності.

Ефект – це результат від будь-якого заходу (в нашому випадку- впровадження нової техніки) :

- підвищення якості продукції;

- скорочення часу виробництва й обігу;

- вивільнення ресурсів тощо.

Найчастіше величину економічного ефекту оцінюють певною грошовою сумою. Ефект може бути позитивним (економія) і негативним (збитки).

Ефективність – це відносна величина, яка характеризує результативність будь-яких затрат. Її визначають зіставленням ефекту й затрат на його досягнення.

Показниками економічної ефективності нововведень є:

економічний ефект на витратах на виробництво;

термін окупності додаткових витрат на впровадження нової техніки:

річний економічний ефект у випадку підвищення продуктивності нової техніки:

Умовно-річна економія від впровадження організаційних нововведень:

економія до кінця року:

Висновок

Україна перебуває у стадії трансформаційного розвитку ринкової економіки, що позначається на ставленні до інноваційних процесів. Вітчизняні автори часто орієнтуються на більш просту модель «технологічного поштовху». Слід визнати, що це значною мірою, викликано об'єктивно існуючою ситуацією та визнанням того факту, що застосування сучасної інтегрованої моделі потребує розвинутої ринкової інфраструктури, достатніх фінансових ресурсів, стабільної фінансової системи, наявності вже сформованих ринків новітностей тощо.

Значення інноваційної діяльності для розвитку економіки важко переоцінити. Ще у 1977 р. спеціальна комісія сенату США відзначала, що найближчим часом і у віддаленому майбутньому наука та технологія заслуговуватимуть на все більшу увагу, ніж будь-який інший елемент національної політики або складова частина національних програм. У сучасному світі показники інноваційної діяльності все більшою мірою стають визначальними при аналізі економічного рівня держави. У відповідному аналізі виділяють, зокрема, обсяги виробництва та експорту наукоємної продукції, обсяги і частку витрат на НДЄКР у ВВП, кількість науково-технічних працівників і питомі витрати у розрахунку на одного такого працівника та ін.

Конкуренція на міжнародному та внутрішньому ринках загострюється, що і визначає необхідність підвищення уваги керівників корпорацій і фірм до інноваційної діяльності, оскільки тільки її результати дозволяють створити продукцію, яка задовольняла б все зростаючі та змінні вимоги ринку та забезпечувала б корпораціям високий рівень прибутків. Більш того, необхідність підвищення ефективності використання фінансових ресурсів та прагнення отримувати більш високі доходи спонукає провідних виробників цілеспрямовано створювати нові потреби у покупців, а також принципово нові вироби та технології. Все це потребує прискорення інноваційних процесів, їх поєднання у багатьох випадках з виробничими процесами.

Провідні промислово розвинені країни розробляють та здійснюють інноваційні програми у пріоритетних наукових та технологічних напрямках (біотехнології, мікроелектроніка, комп'ютерні технології, генна інженерія тощо), тобто, у напрямках, які здатні забезпечити високі норми прибутку. На цій основі змінюється структура виробництва, безперервно збільшуються об'єм та питома вага наукоємної продукції. Трудомісткі, технологічно застарілі, «невигідні» та такі, що забруднюють довкілля виробництва ліквідуються або переводяться у країни, що розвиваються. Все це перетворює інноваційний процес на головний фактор економічного зростання найбільш розвинених країн. Б. Санто наводить цікаві дані: 25% приросту виробництва у розвинених країнах викликано прямими матеріальними інвестиціями капіталу, приблизно 35% – підвищенням кваліфікації робочої сили та більш 40% економічного зростання цих країн є результатом використання наукових знахідок, винаходів, застосування технологічних інновацій.

Розробка сучасних технологій і продукції дозволяє підприємствам збільшувати прибуток і тим самим покращує економічне становище і конкурентоспроможність як самих підприємств, так і країн, де вони розташовані. З цього погляду прискорення інноваційних процесів є важливою складовою державної політики в усіх розвинених країнах. Науково-технологічний, технічний рівень зараз значною мірою визначає міжнародне становище країни, її положення на світовому ринку, стабільність національної економіки в цілому Інтенсивне науково-технологічне суперництво останнім часом мало місце не тільки між країнами з різними соціальними та ідеологічними системами, але і між країнами з розвиненими економіками: США, Японією, країнами ЄС тощо. Всі вони здійснювали та здійснюють продуману інноваційну політику, що дає значні економічні результати.

Важливим моментом у здійсненні інноваційних процесів є забезпечення захисту права автора на винахід, наукову ідею, чи розробку.

У зарубіжних країнах поява патенту є сигналом для всіх зацікавлених осіб про те, що створена нова технологія або підготовлений випуск нової продукції. На практиці патент мобілізує суспільні ресурси та стимулює розвиток науково-технічного прогресу, підвищує ефективність виробництва.

До інтелектуального продукту належить також і ноу-хау – сукупність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих.

В сучасних умовах національним підприємствам треба швидше реагувати на нововведення, аби не втратити свої ринки. На жаль, велика частина проблем в організації українських підприємств й управлінні виробництвом пов'язана з відсутністю суттєвих змін як в загальному менеджменті, так і в інноваційному. Відставання України від розвинених країн у сфері науково-технічного прогресу (НТП) в середньому фахівці оцінюють у десять-п'ятнадцять років. Розрив великий і, на жаль, він збільшується, тому що реформи, які проводяться, занадто заангажовані політично.